Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

так сильно й голосно било по мізках, що годі було думати про щось інше.

Поряд з ним Пімлі силкувався зібратися з думками. Він зосередився на думці, що билася в головах, і спромігся сформулювати свою: «Це має бути Бротіґен. Він ухопив ідею і ретранслює сигнал. Це точно він, більше нікому».

І…

Ґескі схопив спершу Кега, потім Джеклі й прокричав їм зібрати всіх озброєних охоронців й дати їм завдання оточити з боків Руйначів, які поспішали на південь Алеєю і прилеглими вулицями. Кеґ і Джеклі витріщилися на нього порожніми поглядами — очима паніки, — і він ледь не закричав від насилу стримуваної люті. І тут на них з виттям сирен налетіли ще дві пожежні машини. Більша збила двох Руйначів, протягла їх по землі й переїхала. Одним з них був Джої Растосович. Машина проминула, б’ючи по траві стиснутим повітрям, яке виходило з вентиляційних отворів, а Таня впала навколішки біля свого чоловіка, що помирав, і здійняла руки до неба. Вона кричала що було сили, але Ґескі майже її не чув. Від краху надій і переляку на очі йому навернулися сльози. «Собаки брудні, — подумав він. — Брудні підступні собаки».

І…

На півночі поселення Алгул Сюзанна вийшла з прикриття і стала наближатися до потрійної огорожі. План цього не передбачав, але потреба і далі стріляти, і далі валити гадів була непереборною. Вона просто не могла нічого з собою вдіяти. Роланд би її зрозумів. До того ж хмари диму з Дамлі-Гауза моментально затягли той край поселення, де вона перебувала. Час від часу дим прошивали промені лазера — загорялися й гасли, неначе неонові вивіски, — і Сюзанна нагадала собі не потрапити під них, щоб не заробити дірку в животі діаметром два дюйми.

Дірку в огорожі вона пробила кулями «койота» — перерізала спершу зовнішню, потім внутрішню і нарешті середню — та пірнула в густий дим, на ходу перезаряджаючись.

І…

Руйнач Вейверлі спробував звільнитися від хватки Фінлі. «Ні, ні, навіть не мрій про це», — подумав Фінлі й притягнув чоловіка (в минулому житті, до Алгула, той працював бухгалтером абощо) ближче до себе, потім двічі відважив йому ляпасів, таких сильних, що заболіла рука, а Вейверлі аж вереснув від болю й подиву.

— Хто, нахрін, за цим стоїть?! — прогорлав Фінлі. — ХТО, НАХРІН, ЦЕ ВСЕ ВИРОБЛЯЄ?

Пожежні машини, що їхали слідом за першою, зупинилися перед Дамлі-Гаузом і пустили струмені води у дим. Фінлі сумнівався, що це допоможе, але, напевно, й зайвим не буде. Принаймні кляті машини не врізалися в будівлю, яку мали рятувати, як це сталося з першою.

— Сер, я не знаю! — зарюмсав Вейверлі. З однієї ніздрі й кутика рота в нього текла кров. — Я не знаю, але тих дияволів, напевно, п’ятдесят, якщо не сотня! Нас вивів Дінкі! Благослови, Боже, Дінкі Ерншо!

Тимчасом Ґескі О’Теґо вхопив однією чималою рукою за шию Джеймса Кегні, а другою — Джеклі. Ґескі підозрював, що клятий сучий син Джеклі має намір накивати п’ятами, але зараз був не час цим перейматися. Йому потрібні були вони обидва.

І…

— Шеф! — прогорлав Фінлі. — Шеф, хапайте малого Ерншо! Щось із ним нечисто!

І…

Притиснувши голову Кеґа до однієї щоки, а голову Джеклі — до другої, Ґескі (котрий того жахливого ранку мислив так само чітко і зв’язно, як і решта мешканців поселення) нарешті домігся, щоб його почули. І повторив свою команду: розділити озброєних охоронців і приставити їх до Руйначів, що тікали на південь.

— Не намагайтеся їх спинити, просто супроводжуйте! І заради всього святого, не допускайте, щоб вони підсмажилися на дроті! Не пускайте їх до огорожі, якщо підуть через Головну вули…

Не встиг він закінчити інструктаж, як із димової завіси вилетіла якась фігура. То був Ґанглі, лікар поселення. Його білий халат горів, але ролики досі були на ногах.

І…