Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

І то був сигнал для неї вийти з укриття й почати рухатись. Вона застрелила вісьмох посіпак Багряного Короля, враховуючи тих трьох, що були на вежах (хоча важко було назвати це досягненням, зважаючи на їхню паніку), і більше нікого з охоронців не бачила, принаймні поки що.

Сюзанна ввімкнула двигун «ПТС» і покотила до іншого покинутого сараю. Махина так рвонула з місця, що жінка мало не злетіла з сидіння, більше схожого на велосипедне. Намагаючись стримати сміх (втім, безуспішно), вона закричала на всю горлянку неприємним, як вереск стерв’ятника, голосом Детти:

— Пішли звідси, сучі діти! На південь! Руки вгору, щоб ми могли відрізнити вас від поганців! Усі, хто не підніме рук, отримають кулю в голову! Щоб ви мені не сумнівались!

Вона заїхала в двері іншого сараю, трицикл зачепився шиною за одвірок, але не настільки сильно, щоб перекинутись. І слава Богу, бо підняти його самотужки їй би не стало сил. У цьому сараї на тринозі стояв один з «лазерів». Вона перевела перемикач у положення «УВІМК» і не встигла замислитися, що ж їй робити з інтервальним перемикачем, як з дула зброї вирвався промінь червонувато-фіолетового світла, прорізав повітря понад потрійною огорожею і зробив діру в горішньому поверсі Дамлі-Гауза. На Сюзаннин погляд, діра не поступалася розміром отвору від артилерійського снаряду, випущеного по прямій.

«Це добре, — подумала вона. — Треба і решту пустити в дію».

Але вона не була певна, чи є для цього час. Інші Руйначі вже підхопили пропозицію Дінкі й передавали повідомлення далі:

(НА ПІВДЕНЬ! РУКИ ВГОРУ! НЕ ПОРАНЯТЬ!)

Вона перемістила важіль «койота» і для переконливості дала довгу чергу по горішньому поверсі найближчого гуртожитку. Кулі свистіли й рикошетили. Сипалося скло. Руйначі закричали й у паніці, з піднятими руками, побігли вздовж стіни Дамлі-Гауза. З-за рогу вийшов Тед. Його годі було не помітити, бо він ішов проти течії. Вони з Дінкі обійнялися, потім підняли руки й приєдналися до потоку Руйначів, що плинув на південь, Руйначів, які найближчим часом мали втратити свій статус надважливих персон і стати просто втікачами, що силкуватимуться вижити в темному отруєному краї.

Сюзанна застрелила вісьмох, але цього було не досить. Її опанував голод, той сухий голод. Її очі бачили все. Вони пульсували в очницях, і боліли, і помічали кожну дрібницю. Вона сподівалася, що з-за рогу Дамлі-Гауза вигулькнуть інші охоронці: тахіни, ниці люди чи г’юми.

Вона жадала продовження.

Шимі Руїс мешкав у Корбет-Холі, гуртожитку, який Сюзанна полила вогнем зі ста куль щонайменше. Якби він лежав у ліжку, то його майже напевне чекала б смерть. Але він укляк біля підніжжя: молився за те, щоб з його друзями нічого не сталося. Коли з вікна вилетіли шибки, він навіть не підвів голови, а просто став молитися з подвійним запалом. Він чув думки Дінкі

(ІДІТЬ НА ПІВДЕНЬ)

вони пульсували у нього в голові, потім їхній потік став з’єднуватися з іншими

(ПІДНЯВШИ РУКИ)

зливаючись у річку. А потім з’явився голос Теда, і він не просто вторував іншим, він їх розширював, перетворював річку думок

(ВАС НЕ ПОРАНЯТЬ)

на океан. Сам не усвідомлюючи, що робить, Шимі змінив слова молитви. «Отче наш» перетворилося на «Ідіть на південь, піднявши руки; вас не поранять». І промовляти їх він не перестав, навіть коли за Дамлі-Гаузом оглушливо вибухнула цистерна з пропаном.

Ґанглі Трістум (для вас доктор Ґанглі, кажу спасибі) з багатьох поглядів був людиною, якої в Дамлі-Гаузі боялися найбільше. Кан-тої, котрий — всупереч поширеній традиції — взяв собі ім’я й прізвище тахіна, а не людини, керував лазаретом, що займав третій поверх західного крила, залізною рукою. І на роликових ковзанах.

Коли Ґанглі сидів у себе в кабінеті й працював з паперами чи був на викликах (здебільшого навідуючи шмаркатих Руйначів у гуртожитках), у лазареті всі почувалися доволі вільно й розслаблено. Та варто було йому вийти, як усі без винятку: медсестри, санітари й пацієнти, — шанобливо (й стривожено) замовкали. Новачок міг би лише посміятися, уперше побачивши присадкуватого, темношкірого недочоловіка з важкою щелепою, що повільно ковзав на роликах центральним проходом між ліжок, згорнувши руки на стетоскопі, що лежав на грудях, з краями білого халата, що майоріли позаду (один з Руйначів якось охарактеризував його таким чином: «Він виглядає, як Джон Ірвінг після невдалої підтяжки лиця»), Втім, той, кого Ґанглі піймав би за висміюванням, більше не сміявся б. У доктора Ґанглі був справді гострий язик, і ніхто не смів безкарно піднімати на глум його ковзани.

Але тепер, замість ковзати, він безладно літав проходами. Сталеві колеса (бо його ковзани було виготовлено задовго до появи роликів) гримотіли по дерев’яній підлозі.