Розділ «Чвара королів»

Болтон зиркнув на прапори, що майоріли на брамних баштах.

— Як полюбляють нагадувати нам Старки, зима насувається. Тому так і зробіть. — Коли він упіймав погляд Ар’ї, то мовив, — Нім, глек вина з прянощами мені. Я змерз у лісі, тож дивись, щоб було гаряче. Я вечерятиму сам. Подай ячмінного хліба, масла, вепрятини.

— Негайно, мосьпане. — Це була краща відповідь на всі накази князя Болтона.

Коли Ар’я увійшла до кухні, Мантулик саме пік вівсяні коржі. Троє інших кухарів чистили рибу, а кухарчук крутив над вогнем вепра.

— Пан князь бажають вечерю і глек вина з прянощами на додачу, — оголосила Ар’я, — і щоб вино було гаряче.

Один з кухарів вимив руки, узяв казанка і наповнив його міцним та солодким червоним вином. Мантуликові наказали кришити прянощі, поки вино гріється. Ар’я нагодилася допомагати.

— Без тебе впораюся, — похмуро буркнув він. — Приправити вино вже якось зумію.

«Він мене теж ненавидить. А може, боїться.» Ар’я відступилася, радше засмучена, ніж розлючена. Коли вечеря була готова, кухарі накрили її срібною кришкою і огорнули глека товстим рушником, щоб зберегти гарячим. Надворі густішали сутінки. На мурах навколо голів гомоніли гайворони, наче двірське панство коло короля. Один з вартових притримав їй двері до Башти Гори-Король.

— Кунячу юшку несеш? — пожартував він.

Руз Болтон сидів коло комина і читав товсту, переплетену в шкіру книжку.

— Запали кілька свічок, — наказав він і перегорнув сторінку. — Тут стає темно.

Ар’я поставила вечерю йому коло ліктя і виконала наказ, наповнивши кімнату миготливим світлом та пахощами гвоздики. Болтон перегорнув ще кілька сторінок, а тоді закрив книжку і обережно поклав її у вогонь. Він дивився, як її з’їдає полум’я, і бліді очі сяяли віддзеркаленим світлом. Стара суха шкіра спалахнула з ухканням, жовті сторінки заворушилися, наче їх читав якийсь невидимий оку привид.

— На сьогодні ти мені більше не потрібна, — мовив князь, не дивлячись на Ар’ю.

Вона б мала піти тихо, як миша, але на неї раптом щось напало.

— Мосьпане, — запитала вона, — чи візьмете ви мене з собою, коли залишатимете Гаренгол?

Болтон обернувся до неї. Судячи з очей, він би здивувався менше, якби до нього раптом заговорив печений вепр.

— Хіба я дозволяв тобі ставити питання, Нім?

— Ні, мосьпане. — Ар’я втупилася у підлогу.

— Тоді ти мала б мовчати. Так чи ні?

— Так. Мосьпане.