Розділ «Чвара королів»

— І Танцівниця досі там?!

— Танцівниця? — зморщив лоба Смердюк. — Аггар каже, усі коні там, де й були. Зі стайні зник лише дурник.

«Отже, вони йдуть пішки.» Найкраща новина від пробудження. Ясна річ, Бран їхатиме у кошику на Ходоровій спині. А Оша муситиме нести Рікона — на своїх маленьких ніжках він сам далеко не зайде. Теон відчув надію, що скоро бранці повернуться до його рук.

— Отже, Бран та Рікон втекли, — мовив він замковій челяді, роздивляючись їхні очі. — Хто знає, куди?

Ніхто не відповів.

— Вони не могли втекти без допомоги, — вів далі Теон. — Без харчів, одягу, зброї.

Він зачинив під замок усі мечі та сокири, які знайшов у Зимосічі. Але кілька, напевне, сховалося від його очей.

— Я взнаю імена усіх, хто їм допомагав. І усіх, хто навмисне дивився в інший бік. — Єдиною відповіддю йому був шурхіт вітру. — З першим світлом я виїду, щоб повернути втікачів назад.

Він заклав великі пальці за пас із мечем.

— Мені потрібні мисливці. Хто хоче собі на люту зиму гарну теплу вовчу шкуру, га? Гейдже, ти?

Кухар завжди весело вітав його при поверненні з полювання, питав, чи не привезли вони чогось особливого до столу. Але зараз змовчав. Теон закрокував назад, звідки прийшов, шукаючи на обличчях найменші ознаки провини.

— У дикій пустці каліка не виживе. А Рікон… він же мала дитина, скільки він там протримається? Лишень уяви собі, Мамко, який він зараз переляканий.

Стара набридала йому своїм белькотінням десять років, вічно розповідала нескінченні байки про минувшину. Та зараз глипала на нього очима, наче на якогось чужинця.

— Я міг би вбити кожного з вас і віддати ваших жінок на поталу моїм воякам! Натомість я вас захистив. Оце така ваша дяка?

Йозет, який порав його коней. Фарлен, який навчив його усього про хортів. Барта-бровариха, яка була його першою. Ніхто з них не глянув йому в вічі. «Вони мене ненавидять», усвідомив Теон.

Смердюк підступив ближче.

— А зніміть-но з них шкіру, — закликав він; тлусті губи блищали слиною. — Князь Болтон, бува, казав: гола людина ховає мало таємниць, а оббілована — жодної.

Теон знав, що оббілована людина — то гербовий знак дому Болтон. Багато століть тому деякі князі цього дому накидалися корзнами зі шкіри мертвих ворогів. Так скінчили своє життя кілька Старків. Але подібні розваги припинилися вже з тисячу років тому, коли Болтони схилили коліно перед Зимосіччю. «А може, то тільки кажуть, що припинилися. Старі звичаї помирають важко — хто-хто, а я добре знаю.»

— На півночі не білуватимуть людей, поки я правлю на Зимосічі! — гримнув Теон, хоча йому кортіло заволати: «Та я ж ваш єдиний захисник проти таких, як він!». Але наразі він не міг дозволити собі таку відвертість — лише сподівався, що дехто має досить розуму, аби допетрати самотужки.

Небо над замковими мурами потроху сіріло. Ба й ранок вже недалечко.