Розділ «Чвара королів»

За дверима стояв Урзен, жилавий чолов’яга з круглим щитом за спиною.

— Вовки замовкли, — мовив до нього Теон. — Піди подивись, що там з ними, і зразу назад.

Від думки, що лютововки можуть десь бігати вільно, його трохи не занудило. Він згадав той день у вовчій пущі, коли дичаки напали на Брана, а Літо і Сірий Вітер пошматували нападників на м’ясо.

Коли Теон пхнув Векса носаком чобота, хлопець сів і протер очі.

— Перевір, чи сплять у своїх ліжках Бран Старк та його малий брат. І хутко мені!

— Мосьпане? — спросоння покликала Кира.

— Спи собі. Тебе це не обходить.

Теон налив келих вина і перекинув одним ковтком, не припиняючи дослухатися і сподіватися почути виття. «Мало людей», з гіркотою подумав він. «Надто мало людей. Якщо не прийде Аша…»

Векс повернувся першим і захитав головою з боку в бік. Теон вилаявся, знайшов штани та сорочку на підлозі, куди скинув їх, поспішаючи допастися до Кири. На сорочку він вдяг кубрака зі шкіри, набитої залізними бляхами, підперезався пасом з мечем та кинджалом. Волосся буяло на голові, наче лісова гущавина, та зараз він мав нагальніші турботи.

Тим часом повернувся Урзен.

— Нема вовків. Зникли.

Теон наказав собі бути холодним та розважливим, як князь Едард.

— Збуди весь замок, — мовив він. — Вижени усіх надвір, кожну живу душу. Подивимося, кого немає. І хай Лорен перевірить брами. Вексе, ходімо зі мною.

Він спитав себе, чи Стиг вже досяг Жбиру-в-Пущі. Той їздив верхи гірше, ніж вихвалявся — залізняки не надто дружили з кіньми — але часу мав досить. Аша мусила вже вирушити в дорогу. «Якщо вона дізнається, що я втратив Старків… гидко навіть думати.»

Бранова опочивальня була порожня. Ріконова, за пів-оберту башти під нею — теж. Теон люто залаявся. Треба було поставити коло них варту, але ж він вирішив, що вартовим важливіше ходити мурами та боронити брами, ніж панькатися з двома дітьми, один з яких до того ж каліка.

Знадвору чулися зойки та плач — то замковий люд витягали з ліжок і зганяли надвір. «Вони в мене поплачуть. Я до них з добром та ласкою, і ось мені відплата.» Він навіть наказав відшмагати батогами до крові двох своїх людей за згвалтування дівки з псярні, щоб показати свою справедливість. «І все одно вони винуватять мене за ту дівку. І за решту.» Яка невдячність. Адже Мікен вбив себе сам, своїм чорним ротом — так само, як Бенфред. Що до Чайла, то мав же Теон віддати когось Потоплому Богові. Його люди цього чекали.

— Я вам зла не бажаю, — казав він септонові, перш ніж того кинули до колодязя, — але ви з вашими богами віднині не маєте тут місця.

Здавалося б, інші люди мали бути вдячні, що обрали не їх, але дзуськи. Цікаво, скільки з них доклали рук до цієї лукавої змови?

Урзен повернувся разом з Чорним Лореном.

— Мисливська брама, — мовив Лорен. — Краще вам глянути на власні очі.