Розділ «Чвара королів»

Цзаро лінькувато здвигнув плечима.

— Від них ви отримаєте саму лише брехню та лестощі. Прянищники — то хвальки та облудники, а у Братстві засіли самі пірати.

— Тоді я муситиму послухати П’ята Прея та піти до ворожбитів.

Купець-магнат різко сів і випростався.

— П’ят Прей має сині губи. А в нас недарма кажуть: з синіх губ — чорна брехня. Послухайте мудрості того, хто вас любить. Ворожбити — лихі люди, які їдять порох і п’ють тінь. Вони не дадуть вам нічого. Їм нема чого дати.

— Я б не мусила шукати химородної помічі, якби мій друг Цзаро Чжуан Даксос подарував мені те, чого я прошу.

— Я дарую вам своє серце та свій дім. Хіба вони нічого для вас не важать? Я дарував вам запашні масті та солодкі гранати, жвавих мавп та шипучих змій, сувої загиблої Валірії, голову ідола та ступню гаспида. Я подарував вам ці ноші з чорного дерева та жовтого золота і чудову пару биків, аби нести їх — одного білого, як слонова кістка, іншого чорного, наче гагат, з рогами, викладеними самоцвітним камінням.

— Так, — відповіла Дані. — Але я просила кораблів та військо.

— Хіба я не дав вам військо, найсолодша з жінок? Тисячу лицарів у блискучій броні.

Броня була зроблена зі срібла та золота, самі лицарі — з нефриту, берилу, оніксу і турмаліну, бурштину, опалу і аметисту. Кожен був заввишки з її мізинець.

— Ваша тисяча лицарів безмежно гарна, — мовила вона, — та нездатна злякати моїх ворогів. А ці бики не можуть переправити мене через воду, і я… чому ми спинилися?

Бики раптом пішли ще повільніше, ніж раніше.

— Халісі! — покликав Агго крізь запони, коли паланкін різко спинився. Дані перекотилася на лікоть, щоб визирнути. Вони стали на межі базару; шлях уперед загородила щільна стіна людей.

— На що вони дивляться?

Джохого повернувся до неї.

— На вогненного штукаря, халісі.

— Я хочу його бачити.

— То побачите.

Дотракієць подав їй руку, Дані взяла, а він витяг її на коня і посадовив перед собою, щоб вона бачила вище голів юрби. Вогненний штукар збудував у повітрі драбину з вогню — тріскучу жовтогарячу драбину з вихорів полум’я, що без усякої опори здіймалася з підлоги базару до його високого гратчастого даху.

Як вона помітила, більшість глядачів не належали до цього міста. Тут були жеглярі з торговельних кораблів, купці з караванів, запилені подорожні з червоної пустелі, мандрівні вояки, ремісники, людолови. Джохого обійняв її рукою за стан та схилився ближче.