Розділ «Чвара королів»

Коли прибульці увійшли, вона сиділа на купі подушок, розташувавши навколо себе драконів. Гість мав на собі накидку з зеленого та жовтого пір’я; шкіра його чорніла, як вилощений гагат.

— Ваша милосте, — мовив лицар, — ось перед вами Кухуру Мо, керманич «Коричного вітру» з міста Гончаки.

Чорний чоловік став на коліно.

— Велика честь для мене, шановна королево, — привітався він, та не мовою Літніх островів, якої Дані однак не знала, але пливкою валірійською говіркою Дев’яти Вільних Міст.

— Я теж вшанована честю, пане Кухуру Мо, — відповіла Дані тією ж мовою. — То ви прибули з Літніх островів?

— Саме так, ваша милосте, але перед тим, ще й півроку не минуло, ми стояли у Старограді. Звідти я привіз вам чудовий подарунок.

— Який саме?

— Щасливі вісті. Матір Драконів, Буреродна, кажу вам чисту правду — Роберт Баратеон помер.

За стінами палацу на Карф лягали сутінки, але в Даніному серці раптом зійшло сонце.

— Помер? — перепитала вона. В неї на колінах засичав чорний Дрогон, перед її обличчям, наче запона, виникла хмара блідого диму. — Ви певні? Узурпатор — мертвий?!

— Так кажуть у Старограді, у Дорні, у Лисі, у всіх інших портах, де ми кидали котву.

«Він надіслав мені отруйне вино, але я жива, а його вже нема.»

— Яка саме смерть його спіткала?

На її плечі блідий Візеріон ляпнув крилами вершкового забарвлення, збурюючи повітря.

— Його розпанахав велетенський вепр під час ловів у королівській пущі. Так я чув у Старограді. Ще кажуть, наче його зрадила королева, чи його брат, чи князь Старк, який був його Правицею. Та хто б не казав, усі згодні в одному: король Роберт помер і лежить у могилі.

Дані жодного разу не бачила обличчя Узурпатора, та рідко минав день, щоб вона про нього не згадувала. Його велетенська тінь падала на її життя, відколи вона народилася серед крові та бурі на світ, де їй не було місця. А тепер цей чорношкірий чужинець розвіяв ту тінь, наче й не було.

— На Залізному Троні тепер сидить хлопчак, — мовив пан Джораг.

— Король Джофрі сидить на троні, — погодився Кухуру Мо, — але правлять державою Ланістери. Брати Роберта втекли з Король-Берега. Кажуть, вони хочуть забрати корону собі. А князь Старк, Правиця і друг короля Роберта, більше не при владі. Його схоплено за зраду.

— Щоб Нед Старк та зрадив? — пирхнув пан Джораг. — Дідька лисого! Раніше настане Довге Літо, ніж отой твердолобий заплямує свою безцінну честь.

— Яку він може мати честь? — спитала Дані. — Він зрадив справжнього короля, як і ті Ланістери.