Розділ «Чвара королів»

— І все ж він ваш старший брат. Якщо хтось із вас двох може казати про якесь право на Залізний Трон, то саме князь Станіс.

Ренлі стенув плечима.

— Ви краще скажіть, яке право, власне, мав на нього мій найстарший брат Роберт?

Відповіді він не чекав.

— Так-так, подейкували про кревну спорідненість Баратеонів і Таргарієнів, про якісь там весілля столітньої давнини, про других синів та старших дочок. Усе те відоме одним лише маестрам, і лише їм цікаве. Загалом же справа проста: Роберт звоював престол з келепом у руці.

Ренлі майнув рукою на табірні вогнища, що палали від обрію до обрію.

— А осьде воно, моє право на престол — незгірш Робертового. Якщо ваш син стане за мене, як його батько став за Роберта, то матиме нагоду вневнитися, що я не жмикрут. Я йому радо дам свій королівський привілей на усі його землі, титули та почесті. Хай править на Зимосічі можновладним господарем, ба навіть титулює себе Королем-на-Півночі, якщо його ласка — аби тільки схилився переді мною та визнав мою зверхність як володаря Семицарства. Король — то просто таке слово, хай бере його собі, мені не шкода. А от клятви вірності, підтримку та службу… їх він хай принесе мені.

— А якби ж він не схотів їх вам принести, то що тоді, ясний пане?

— Я маю намір королювати, пані моя, і зовсім не над пошматованим королівством. Чи мушу я казати пряміше? Триста років тому один з королів Старків став на коліно перед Аегоном Драконом, бо не бачив надії перемогти його у битві. Він вчинив мудро. Вашому синові теж не завадить мудрість. Щойно він стане на мій бік, як війну, вважайте, скінчено. Тоді ми…

Раптом Ренлі замовк, бо його щось відволікло.

— Що там таке?

Брязкіт ланцюгів позначив підняття брамної решітки. Внизу в дворі вершник у шоломі з крилами, не маючи терплячки чекати, спонукав коня, добряче вкритого піною, пропхатися під її нижніми вістрями.

— Покличте короля! — загукав він.

Ренлі звісився з муру між зубців.

— Я тут, шановний пане!

— Ваша милосте! — Вершник острогами підігнав коня ближче. — Я мчав до вас з усіх ніг. Зі Штормоламу. Почалася облога, ваша милосте! Пан Корній став до оборони, але…

— Що ви таке кажете… це неможливо! Якби князь Тайвин вийшов з Гаренголу, ми б знали!

— То не ланістерівці, володарю. Перед вашою брамою стоїть князь Станіс. Тільки тепер він величає себе королем Станісом.

Джон III

Під струменями пронизливого дощу Джон острогами погнав коня через розбурханий потік. Поруч з ним князь-воєвода Мормонт обсмикнув каптура кобеняка, бурмочучи прокляття на погоду. Його скуйовджений крук сидів на плечі, такий самий буркотливий та змоклий, як і Старий Ведмідь. Дмухнув вітер, мокре листя закружляло навколо них, наче зграя мертвих птахів. «Страхолюдна пуща», скривився Джон. «Радше сказати, мокрочубна пуща.»