Розділ «Чвара королів»

— Хай краще бажає, щоб вони його не побачили, бо ще відкусять собі шматок.

— Не відкусять, якщо я буду поряд. — Брана потішило, що вони забажали побачити вовків. «Літо вже напевне не вкусить, і Кудлая втримає.» Його дуже цікавили ці болотні мешканці. Він не міг пригадати, щоб колись бачив хоч одного. За кілька років батько надіслав чимало листів до господаря на Сірявці, але до Зимосічі жоден з болотників ані разу не з’являвся. Він би побалакав з ними ще, але у великій трапезній стояв такий гармидер, що й не почуєш нікого, якщо він не сидить просто поруч з тобою.

Але пан Родрік якраз сидів поруч.

— Вони справді їдять жаб? — спитав Бран старого лицаря.

— Еге ж, — відповів пан Родрік, — і жаб, і рибу, і левоящерів, і всяких птахів.

«Бо, мабуть, не мають овець та корів», вирішив Бран. Він наказав челядникам подати баранячих битків, добрячий шмат від печеного зубра, полумиски крупнику з яловичиною. Здається, частунок припав гостям до смаку. Дівчина впіймала його погляд і всміхнулася. Бран зашарівся і відвів очі.

Згодом, коли з’їли солодощі, запивши їх цілими барилами молодого літнього вина, страви прибрали зі столів, а самі столи відсунули до стін, щоб звільнити місце для танців. Музика пожвавішала, до неї додалося бубнів та барабанів, а Готер Умбер виніс наперед велетенського кривого бойового рога, схопленого срібними обручами. Співець дотяг до того місця у пісні «Коли скінчилася ніч», де Нічна Варта виступає на Битву за Світанок проти Інших, і Готер дмухнув у ріг так, що всі собаки в палаті скочили на ноги та забрехали.

Двоє з людей Гловерів завели жвавого переливу на козі та цимбалах. Морз Умбер першим опинився на ногах, схопив за руку служницю, що саме пробігала мимо, вибив у неї глек вина, і той розтрощився на підлозі. Серед очерету, кісток і шматків хліба, рясно розкиданих кам’яною підлогою, він закрутив дівчину навколо себе і підкинув у повітря. Служниця заверещала у захваті й миттю зачервонілася, коли закручена спідниця задерлася їй трохи не на голову.

До танку хутко стали й інші. Ходор теж почав собі пританцьовувати, а князь Виман припросив Бету Касель скласти йому пару. Незважаючи на велетенський обсяг черева, рухався він вельми зграбно, а коли втомився, з дівчам замість нього станцював Клей Кервин. Пан Родрік намірився був запросити пані Роголіс, та вона вибачилася і пішла з учти. Бран посидів досить довго, аби не здатися нечемою, а тоді покликав Ходора, бо почувався втомленим і спітнілим, червонівся від вина і журився, дивлячись на танці — ще одну річ, яка йому не по силі.

— Хочу вже піти.

— Ходор, — вигукнув Ходор у відповідь, стаючи на коліно. Маестер Лювин та Стріха підняли малого до його кошика. Зимосіцький люд бачив те видовище сто разів, але для гостей воно, без сумніву, виглядало чудернацько, і багато поглядів, що їх відчув на собі Бран, здалися йому радше глузливими, ніж співчутливими.

Цього разу вони вийшли крізь задні панські двері, щоб не долати усю палату. Бран схилив голову, проїжджаючи пройму, і опинився у тьмяному проході за великою трапезною, де й надибав конюшого Гулена, та цього разу не в кінському товаристві. Той притиснув до стіни якусь невідому Бранові жінку і задер їй спідницю аж на стан. Жінка хихотіла собі, та коли Ходор спинився подивитися, щосили заверещала.

— Дай їм спокій, — мусив наказати Бран. — Неси мене до опочивальні.

Ходор поніс його догори в башту звивистими сходами і став на коліно коло сталевих прутів, що їх Мікен позабивав у стіни. Бран, хапаючись руками, перебрався до ліжка, і Ходор стягнув з нього чоботи і штани.

— Іди собі на бенкет, — дозволив Бран, — та не турбуй Йозета з тією жінкою.

— Ходор, — відповів Ходор, звісивши голову набік.

Бран дмухнув на свічку біля ліжка, і темрява огорнула його, наче тепла рідна ковдра. Крізь затулені віконницями вікна долітали слабкі звуки музики.

Він раптом пригадав дещо почуте від батька, коли ще був зовсім малий. Тоді він спитав князя Едарда, чи справді Королегвардія — кращі лицарі Семицарства.

— Мабуть, за наших часів уже ні, — відповів батько, — але колись вони являли з себе справжнє диво, блискучий приклад усьому світові.

— А чи не було серед них когось одного найкращого?