Розділ «Чвара королів»

— Чоловік, — відповів Теон. — Ваша кров і спадкоємець.

Князь Балон забурчав.

— Це ми ще побачимо.

— Побачите, — пообіцяв Теон.

— То кажеш, десять років. Старк тримав тебе при собі довше, ніж я. І ось ти з’являєшся як його посланець.

— Не його, — відповів Теон. — Князь Едард мертвий. Йому стяла голову королева-Ланістериха.

— Вони обидва мертві. Старк і той Роберт, що розбив мені мури каменями. Я присягнувся, що побачу їх обох у могилі, і побачив. — Він скривився. — Але від холоду та вологи суглоби в мене скніють так, наче ті вражі діти досі ходять по землі. То який мені з того зиск?

— Зиск є. — Теон підібрався ближче. — Я привіз листа…

— Це тебе Нед Старк так вдягнув? — перервав його батько, зиркаючи скоса з-під свого кожуха. — Втіху собі вигадав, еге ж? Вдягав у шовки та оксамити і удавав з тебе свою любу донечку?

Теон відчув, як йому кров ринула в обличчя.

— Яку ще донечку?! Якщо вам не до вподоби мій одяг, я його зніму.

— Знімеш. — Відкинувши хутро, князь Балон зіп’явся на ноги і виявився не таким високим, як пам’ятав Теон. — Ота цяцька в тебе на шиї — ти її купив золотом чи залізом?

Теон торкнувся золотого ланцюжка. Він геть забув, бо ж стільки часу минуло… За старим звичаєм жінки могли прикрашати себе коштовностями, купленими за гроші, але воїнові дозволялося носити тільки ті прикраси, які він зняв з тіла власноруч убитого ворога. Про таке казали: «купити залізом».

— Ти червонієш, як красна діва, Теоне. Тобі поставили питання. Ти платив золотом чи залізом?

— Золотом, — визнав Теон.

Батько сягнув пальцями під ланцюжок і смикнув так, що трохи не відірвав Теонові голову. Та на щастя, ланцюг піддався першим.

— Моя дочка узяла собі за коханця бойовий топір, — мовив князь Балон. — Я не дозволю своєму синові вбиратися, як хвойда.

Він кинув ланцюга на жарівницю, де той ковзнув між гарячого вугілля.

— Саме цього я боявся. Зелені землі зробили тебе м’яким і слабким. А Старки — своїм поплічником.

— Ви помиляєтеся. Нед Старк тримав мене у полоні. Кров моя — сіль та залізо.