Розділ «Чвара королів»

— То мій задум, а не Роббів, — гордовито вимовив Теон. «Мій задум, і перемога буде моя. А з часом — і корона.» — Я сам очолю напад, якщо буде ваша ласка. На винагороду я прошу жалувати мені Кастерлі-на-Скелі за мій власний стіл, щойно ми відберемо його в Ланістерів.

Сидячи на Скелі, він легко втримає Ланіспорт і золотоносні землі заходу. Такого багатства і могутності дім Грейджой не знав ніколи від початку віків.

— Ти наміряв собі добрячий кусень за зухвалий намір та кілька рядків літер. — Батько перечитав листа ще раз. — Цуцик не пише нічого про винагороди. Тільки про те, що ти говориш від його імені, а я мушу послухати і віддати йому мої лодії та мечі. А він навзамін дасть мені корону.

Гострі, як кремені, очі зустрілися з поглядом сина.

— Дасть мені корону! — повторив князь різкіше.

— Може, слова підібрані невдало, але насправді в листі сказано…

— Що задумано, те й сказано. Малий хоче дати мені корону. А що легко дається, те легко й забирається.

Князь Балон кинув листа на жарівницю, згори ланцюжка. Пергамен скрутився, зчорнівся і запалав.

Теон аж рота розчахнув.

— Чи ви здуріли таке робити?!

Батько щосили вдарив його тилом долоні по щоці.

— Думай, що кажеш. Тут тобі не Зимосіч, а я — не шмаркач Робб, і не терпітиму сваволі. Я — Грейджой, Великий Жнець Пайку, Король над Сіллю та Скелею, Син Морського Вітру. Ніхто не може дати мені корону. Я візьму її, заплативши залізом, як узяв Уррон Червонорукий п’ять тисяч років тому.

Теон аж відсахнувся від раптової люті у батькових словах.

— То беріть, — виплюнув він, відчуваючи біль у побитій щоці. — Величайте себе королем Залізних островів, поки нікому нема діла! А коли війна скінчиться, переможець роззирнеться навколо і побачить, що за водою якийсь старий бовдур нап’яв на голову дурну залізяку.

Князь Балон засміявся.

— Бачу, ти не боягуз. Не більший, ніж я — бовдур. Гадаєш, я зібрав лодії, аби вони переді мною гарненько качалися на хвилях? Я виріжу собі королівство вогнем і мечем… але не з західного краю, і не на заклик короля-шмаркача Робба. Кастерлі-на-Скелі надто могутній, а князь Тайвин надто хитромудрий, аби його чіпати. Хай навіть ми візьмемо Ланіспорт — втримати однак не зможемо. Ні, я прагну іншої ягідки — не такої соковитої та солодкої, зате дозрілої та беззахисної.

Але де ж висить та ягідка? Теон хотів був спитати, але раптом здогадався сам.

Даянерис I

Дотракійці кликали комету «шієрак кійя» — «скривавлена зірка». Старі бурмотіли, що вона провіщує недобре. Але Даянерис вперше побачила її того вечора, коли спалила хала Дрого — того самого вечора, коли пробудилися дракони. «То провісниця мого повернення», казала вона собі, видивляючись у нічне небо з захватом у серці. «Боги надіслали її, щоб вказати мені шлях.»

Все ж, коли вона висловила свої думки в словах, її служниця Дорея заскиглила.