Розділ «Дуже тісний кут»

Можливо, ймовірно, проте Кертіс не вважав, що навіть у такому разі він має якісь вигоди. Там, унизу було достатньо вантажу — лайна, яке плавало в залишках дезінфекційної води. Навіть при такому ощадливому освітленні було видно добре для того, щоб припинились сумніви. І залишалося ж іще питання, як вилазити назад. Напевне, йому вдасться — якщо зуміє залізти всередину, то й звідти вилізти зможе, — але надто барвисто йому уявлявся той, хто вилізе з тієї калюки, — смердюча істота з якогось можливого в майбутньому серіалі.

Постає питання — а чи має він вибір?

Авжеж, так. Можна сидіти тут, переконуючи себе в тому, що кінець кінцем спасіння прибуде. Верхи на конях, як в останній частині якогось класичного вестерна. Хоча, спливла йому думка, радше Мазефакер повернеться сюди, щоб упевнитися, що він усе ще… як він казав? Сидить у затишному будиночку? Словом, щось таке.

Ця думка його переконала. Він подивився в діру, темну діру, звідки йшов огидний запах, темну діру з єдиною щілиною обнадійливого світла в ній. Надія ця була такою ж вутлою, як саме це світло. Поміркував. Спершу права рука, потім голова. Ліву руку тримати притиснутою до тіла, аж поки він не заповзе туди по пояс. А тоді, коли вже можна буде звільнити ліву руку…

От лише що робити, якщо він не зможе її звільнити? Він уявив, що застряг, права рука в баку, ліва притиснута до тулуба, грудьми він закупорив діру, доступ повітря заблокований, собача смерть, вільною рукою він льопається в рідкому лайні і задихається, втупившись очима в яскраву тріщинку, що його підманула.

Він уявив, як хтось знаходить його тіло, застрягле в дірці туалету, гузно стирчить, ноги розпластані, всюди по стінках коричневі відбитки підошов залишились після його передсмертних корчів. Він уявив чийсь голос — імовірно, агента федеральної податкової, Мазефакерового прокляття, — як той каже: «Не доведи, Господи, мабуть, у цього чолов’яги впало туди щось дійсно коштовне».

Кумедна картинка, але Кертісові якось було не до сміху.

Скільки часу він уже стоїть отак, укляк і вдивляється в цей бак? Хтозна — годинник залишився в його кабінеті, на килимку біля комп’ютерної мишки, — але біль у стегнах підказував, що вже довгенько. І світло явно пояскравішало. Сонце вже цілком піднялося над обрієм, і невдовзі його в’язниця знову перетвориться на парну лазню.

— Мушу лізти, — промовив він і витер собі піт зі щік долонями. — Нічого іншого не залишається.

Але не рушив одразу, бо нова думка сяйнула йому в голові.

А що, як там сидить змія?

Що, як Мазефакер передбачив, що його ворог-відьмак намислить скористатися саме цим шляхом і посадив туди змію? Скажімо, мідноголову гадюку, котра згорнулася й спить до часу під товщею людського лайна? Мідноголівка вжалить його в руку, рука розпухатиме, температура підніматиметься, і він помиратиме поволі в муках. Укус коралової змії вбив би його швидше, хоча ще болючіше: пульс пришвидшується, потім серце зупиняється, знову пришвидшується і врешті зупиняється назавжди.

Нема там ніяких змій. Можливо, є жуки-комахи, але жодних тобі змій. Ти ж його бачив, чув. Він не загадував аж так далеко. Він занадто хворий, занадто божевільний.

Можливо, можливо, й нема. Хіба можна влізти в голову божевільному? Це дика гра без правил.

— Двійки і валети, королі, а щаслива сімка побиває всіх, — промовив Кертіс. Мантра Мазефакера. Йому безперечно було зрозуміло, що якщо він не полізе туди, то майже напевне помре тут. І наприкінці укус змії здаватиметься йому милосердям.

— Гайда, — промовив він, знову витираючи щоки. — Гайда.

Аби лиш не застрягнути посеред діри, щоб ні туди ні сюди.

Така смерть була б жахливою.

— Навіть не думай, ніби застрягнеш, — сказав він собі. — Поглянь-но, яка вона широка. Ця річ була створена під сраки пожирачів пончиків, водіїв-дальнобійників.

Від цих слів його взяв сміх. Більш істеричний, ніж веселий. Туалетний отвір не здавався йому аж таким широким, навпаки — вузеньким. Ледь не крихітним. Він розумів, що це нервове сприйняття — чорт, це сприйняття з переляку, це його, нажаханого до смерті, сприйняття, — але розуміння цього не додавало йому відваги.