Розділ «П’єр Буль Міст на річці Куай»

Варден був цілковитою протилежністю романтикові. Спочатку він лише кинув на міст швидкий погляд, але й цього було досить, щоб переконатися, що це та сама споруда, яку описав Джойс, і що її вже завершено. Чотирьом партизанам, які супроводжували його, Варден сказав, що поки їхня допомога не потрібна. Ті повсідалися, закурили кальян і спокійно стежили за його діями.

Передусім він налагодив рацію й зв’язався з кількома радіостанціями. Одна з них в окупованій країні щодня давала особливо цінну інформацію про підготовку великого ешелону, який мав відкрити залізничний рух між Бірмою і Таїландом. Одержані дані його підбадьорили. Виходить, попередній наказ залишався в силі.

Отож Варден якнайзручніше примостив спальний мішок та сітку від комарів і старанно порозкладав свої речі. Це саме він зробив і з речами Шірса, який мав приєднатись до нього. Варден був передбачливіший, до того ж старший і статечніший за Джойса й мав більше досвіду. Джунглі не були йому чужі, він уже познайомився з ними в кількох експедиціях під час професорських вакацій. Варден знав, яка дорога тут для європейця звичайна зубна щітка і що в цих умовах витримаєш набагато довше, якщо звечора ретельно стелитимешся, а вранці випиватимеш чашечку гарячої кави. Якщо після операції вони вскочать у халепу, тоді доведеться обходитися, звичайно, без цих досягнень цивілізації, тоді буде вже не до них.

Задоволений зробленим, Варден поїв, подрімав три години, а потім повернувся на спостережний пункт і почав мізкувати, як виконати своє завдання найкраще.

За планом, запропонованим Джойсом, добре виваженим, схваленим усією трійцею і затвердженим Шірсом, підрозділ 316 поділявся на кілька груп. Шірс із Джойсом та двоє таїв-добровольців вирушили з кількома носіями до місця на річці, розташованого вище від мосту, бо вантажити вибухівку на пліт поблизу табору не можна було. Вони зробили великий гак і обминули кілька тубільних сіл. Четверо чоловіків мали спуститися вночі річкою до мосту й закласти заряд. Висадити міст — справа не проста. Джойс сховається на ворожому березі й чекатиме, поки підійде поїзд. А Шірс приєднається до Вардена, і вони вдвох прикриватимуть відхід свого товариша.

Варден мав зоставатись на спостережному пункті, підтримувати зв’язок по рації, стежити за тим, що діється біля мосту, й підшукати місце, звідки можна б було прикрити Джойсів відхід. Але його завдання цим не обмежувалося. «Номер один» дав йому й право на певну ініціативу. Варден мав діяти залежно від обставин, так, як вважав за потрібне.

— Якщо виникне можливість здійснити ще якісь акції — звичайно, без ризику бути викритим, — то я вам цього не забороняю, — сказав йому Шірс. — Засади підрозділу 316 залишаються незмінними. І все ж таки не забувайте, що головне — міст і що ми ні в якому разі не повинні ставити під загрозу успіх операції. Я покладаюсь на вашу ініціативу. — Він знав, що Варден чоловік розважливий і ніколи не робив необачних кроків.

Ознайомившись з обстановкою, Варден вирішив поставити на вершині гори два легких міномети, які він приніс із собою, і посадити біля них двох партизанів-таїв. Коли почнеться операція, вони обстріляють рештки поїзда й тих, хто після вибуху спробує врятуватись, а також солдатів, що кинуться їм на допомогу.

Все це добре узгоджувалося з планом, який схвалив його шеф, нагадавши про непорушні засади підрозділу 316. Ці засади шеф коротко сформулював так: «Ніколи не вважати операцію завершеною і ніколи не заспокоюватись, доки є можливість — бодай найменша — завдати ворогові ще якоїсь шкоди». Отож і цього разу не було сумніву, що злива невеличких мін, які падатимуть з неба на тих, хто вціліє, повністю деморалізує ворога. У цій додатковій акції Варден вбачав іще одну велику вигоду: можна буде відвернути увагу японців і прикрити Джойсів відхід.

Варден довго повзає серед дикої папороті та рододендронів, поки знаходить місце, що цілком його задовольняє. Потім кличе таїв, вибирає з-поміж них двох і докладно пояснює, яке їх чекає завдання. Ті схоплюють усе відразу і схвалюють його задум.

Десь близько четвертої години Варден закінчує свої приготування й замислюється: що б його зробити ще? Раптом збоку долини долинає музика. Варден підіймається на свій спостережний пункт і стежить у бінокль за метушнею ворогів та друзів у таборі. Міст порожній, але на другому березі, в таборі, панує незвичайний рух. Варден одразу здогадується: в зв’язку з успішним завершенням будівництва полоненим дозволили — а може, їх навіть примусили — влаштувати свято. У шифровці, яку він отримав кілька днів тому, вже згадувалося про розваги, оголошені з ласки його імператорської величності.

Грають на якомусь примітивному інструменті — очевидно, його зробили тут-таки, з того, що було напохваті, але рука, що бринькає по струнах, належить європейцеві. Варден надто добре знає типові східні ритми, щоб помилитись. Невдовзі до нього долинає й спів. Голос ослаблений поневіряннями, але вимова не викликає сумніву: співають давніх шотландських пісень. Знайомий приспів, що його підхоплює хор, пливе долиною… Цей зворушливий концерт, який Варден слухає в самоті свого сховища, болісно вражає його. Він силкується прогнати журні думки й зосередитись на своєму невідкладному завданні. Тепер його цікавить уже тільки те, що стосується підготовки до головного удару.

Десь перед заходом сонця Варден помічає, що в’язні юрмляться коло кухні. Здається, в таборі готують гостину. Біля японських бараків теж видно натовп; солдати штовхаються, щось горлають, регочуть. Вартові біля входу до табору заздрісно поглядають у бік солдатів. Очевидно, японці також готуються відсвяткувати закінчення робіт.

Мозок у Вардена напружено працює. Вроджена врівноваженість не заважає йому скористатися цією нагодою. Отже, він вирішує здійснити свій задум ще цієї ж таки ночі. Він знає людей і розуміє, що в такому глухому закутні в джунглях, де порядкує алкоголік, а в солдатів режим не кращий, ніж у полонених, усі японці ще до півночі нап’ються по саме нікуди… А це — надзвичайно сприятливі обставини для ще кількох акцій. І майже ніякого ризику. Причому головний удар ще можна буде пікантно «приправити», як це полюбляють «гурмани» з підрозділу 316. Варден зважує шанси на успіх і доходить висновку, що було б просто злочином не скористатися з такого дивовижного збігу обставин. Він надумує спуститися до річки й починає готувати легке спорядження… Кінець кінцем чому б і йому, попри всю його розважливість, принаймні один раз не підійти до того мосту?

До підніжжя гори він дістається перед самою північчю. Свято, коли судити з галасу, триває так, як Варден і передбачав. Спершу стихли хорові співи британців, потім змовкла криклива східна мелодія, а тепер уже вщухло все. Варден із двома партизанами, що супроводжують його, ще трохи чекає за останніми деревами поблизу залізниці, яка за мостом тягнеться уздовж річки. Джойс описав усе дуже добре. Переконавшись, що кругом тихо, Варден подає знак обом таям. Усі троє обережно спускаються з ношею до колії.

Тепер Варден певен, що зробить своє діло в цілковитій безпеці. На цьому березі ніщо не вказує на присутність ворога. Японці тут звикли до непорушного спокою і втратили будь-яку пильність. До того ж тепер усі солдати разом з офіцерами валяються на землі, п’яні як чіп. І все ж Варден залишає одного тая на чатах, а з другим починає впевнено діяти.

Його план дуже простий — сказати б, класичний. Це найперша операція, якої вчать курсантів у калькуттській «Компанії Вибух». Зовсім неважко вибрати з-під однієї рейки гравій і закласти заряд пластика так, щоб він прилягав до спідньої частини рейки. Перевага цієї суміші полягає в тому, що, коли добре розмістити заряд, вистачить менше кілограма вибухівки. Енергія, яку приховує в собі ця маса, за допомогою детонатора різко вивільняється у вигляді газу, що розширюється зі швидкістю кількох тисяч метрів на секунду. Такого вибуху не витримує навіть найміцніша криця, вона одразу розлітається на друзки. Детонатора вставляють просто в пластик — він входить туди так само легко, як ніж у грудку масла. Електричний дріт з’єднує детонатора з напрочуд простим механізмом, який також ховають у ямці під рейками. Головна частина цього механізму — дві металеві платівки з тугою пружиною та запалом посередині. Пристрій закладають так, щоб одна платівка прилягала до рейки, а друга була міцно притиснена до каменя. Сам дріт теж прикидають землею. Двоє фахівців можуть установити такий пристрій за півгодини, і, якщо зробити все досить старанно, помітити цю пастку годі.

Як тільки над зарядом пройде колесо локомотива, верхня платівка натискає на нижню, запал через дріт приводить у дію детонатор, і пластик вибухає. Сталева секція розлітається на друзки, і поїзд сходить із рейок. Якщо закласти більший заряд та ще й трохи пощастить, то локомотив може навіть перекинутися. Перевага такого пристрою в тому, що його приводить у дію сам поїзд, і той, хто заклав вибухівку, може бути за кілька кілометрів від місця диверсії. А ще одна перевага та, що пристрій не спрацює передчасно — наприклад, коли на нього наступить звір. Для цього потрібна велика вага — як, скажімо, локомотив чи вагон.

І мудрий, розважливий Варден розмірковує так: перший поїзд приїде правим берегом із Бангкока, злетить разом з мостом у повітря і впаде в річку. Це — головна мета. Залізницю буде перерізано, рух припинено. Японці докладатимуть усіх зусиль, щоб усунути наслідки пошкодження. Вони прагнутимуть якнайскоріше відновити рух і помститися за страшенний удар, що підірвав їхній престиж у цій країні, — наженуть багато робочої сили, працюватимуть до кривавого поту, без відпочинку — днями, тижнями, а може, й місяцями. І коли відремонтують колію і відбудують міст, через річку вирушить другий ешелон. Міст цього разу витримає, а от трохи далі… і другий поїзд злетить у повітря. Це не тільки завдасть матеріальних збитків, а й деморалізуватиме ворога. І Варден закладає заряд трохи потужніший, ніж треба, і то так, щоб пустити поїзд під укіс на той бік, де річка. Якщо боги зласкавляться, то локомотив та частина вагонів, можливо, впадуть у річку.

Цю першу частину свого плану Варден виконав дуже швидко. На таких роботах він уже набив руку, він довго тренувався, як нечутно вигрібати гравій, як приліплювати пластик і закладати пристрій… І тепер Варден працює майже машинально, задоволено відзначаючи, що партизан-таї, новачок у цьому ділі, допомагає йому досить вправно. Непогана школа. І Варден, мов учитель, радіє. До світанку ще далеко. З собою Варден прихопив іще один пристрій, однак трохи відмінний від першого. Він іде ставити його за кілька сот метрів далі в бік мосту. Це ж гріх не скористатися з такої ночі!