Розділ «П’єр Буль Міст на річці Куай»

Завбачливий Варден і тут добре все обмізкував. Після двох диверсій в одному секторі ворог звичайно насторожується й ретельно перевіряє всю лінію. Але так буває не завжди. Інколи він, навпаки, гадає, що третя диверсія неможлива. Зрештою, якщо пастку добре замаскувати, ніяке, навіть найуважніше око її не помітить. Отож Варден ставить другий пристрій, який відрізняється від першого тим, що дає можливість вразити ворога ще однією несподіванкою. Це — міна із своєрідним годинниковим механізмом. Перший поїзд безпосередньо не викликає її вибуху, він тільки вмикає реле. Капсуль-детонатор і пластик спрацьовують лише від другого ешелону. Задум здібного техніка з підрозділу 316, що випрацював цю тонку систему, був ясний, і Варден зумів його оцінити. Коли ворог після кількох диверсій полагодить полотно, він, перше ніж вивести на лінію важливий транспорт, звичайно пускає спочатку старий локомотив з одним або двома вагонами, навантаженими камінням. Якщо нічого не станеться, ворог переконаний, що тепер небезпека йому не загрожує. Заспокоївшись, він безтурботно пускає на лінію поїзд із важливим вантажем… і той знову летить під укіс.

«Ніколи не вважати операцію завершеною і ніколи не заспокоюватись, доки є можливість — бодай найменша — завдати ворогові ще якоїсь шкоди». Таке було гасло в «Компанії Вибух». «Вигадуйте все нові й нові сюрпризи, виявляйте винахідливість, лаштуючи нові й нові пастки, які сіють у ворожих лавах сум’яття саме в ті хвилини, коли він гадає, що для нього нарешті настав спокій», — так невтомно повторювали керівники підрозділу 316. Варденові ця наука перейшла в кров, і коли він лагодив другу пастку, то знову почав напружено мізкувати, як би втнути противникові ще якийсь жарт.

Про всяк випадок Варден прихопив із собою дещо з піротехніки — наприклад, спеціальний заряд, посаджений на рухому дощечку, яка могла опускатися на другу дощечку, нерухому, з якої стирчав цвях. Ті заряди, розраховані на пішоходів, закладали в землю й притрушували тонким шаром землі. Діяли вони елементарно — простіше годі собі й уявити. Під вагою людини капсуль натикався на цвях, заряд спрацьовував, і куля, вилітаючи, або калічила ноги, або, якщо людина йшла з похиленою головою, влучала в лоба. Інструктори з калькуттської спецшколи радили розставляти якомога більше таких зарядів поблизу залізниці. Люди, що вціліють після вибуху — а вціліє хтось завжди, — безтямно розбігаються хто куди й, утікаючи, наступають на окремо розставлені заряди, постріли яких викликають ще більшу паніку.

Варден залюбки позакладав би тут усю свою вибухівку, але обережність і здоровий глузд підказують йому не захоплюватися. Так його можуть передчасно викрити, а завдання номер один надто важливе, щоб дозволяти собі ризикувати. Досить комусь випадково наткнутися на таку пастку, і японці відразу насторожаться.

Скоро світатиме. Розважливий Варден з жалем відмовляється від подальших дій і повертається на спостережний пункт. І все ж він задоволений, бо залишає по собі досить добре нашпиговану вибухівкою місцевість.

2

Один з партизанів несподівано зупинився. На вершині гори, вкритої заростями велетенської папороті, він почув якийсь непевний хрускіт. Четверо таїв на кілька хвилин завмерли. Варден схопив автомата й приготувався до найгіршого. Десь над їхніми головами хтось тричі тихенько свиснув. Один із таїв відповів на той свист і, повернувшись до Вардена, сказав:

— «Номер один».

Невдовзі на спостережному пункті з’явився Шірс у супроводі двох тубільців.

— Які останні новини? — занепокоєно спитав він, тільки-но побачивши Вардена.

. — Все гаразд. Жодних змін. Я тут уже три дні. Все починається завтра. Поїзд виїде з Бангкока вночі. Тут буде десь близько десятої ранку. А що нового у вас?

— Усе готово, — відказав Шірс і, з полегкістю зітхнувши, сів на землю.

Він потерпав, щоб японці в останню хвилину на змінили своїх планів.

Вардена вже звечора також охопив неспокій. Він знав, що операцію мали готувати минулої ночі, й тому напередодні, сидячи в темряві, годинами прислухався до ледве чутного шуму біля річки Куай, думав про товаришів, які працювали у воді якраз під ним, раз у раз зважував їхні шанси на успіх і намагався уявити собі, як вони роблять ту чи ту роботу. Пробував навіть припустити, що ж може завадити їм успішно виконати завдання.

Нічого підозрілого він так і не почув. За планом Шірс мав приєднатися до нього на світанку. Щойно минула тільки десята вечора.

— Радий, нарешті, бачити вас. Чекав з нетерпінням;

— Робота затяглась на цілу ніч.

Варден пильно глянув на командира й подумки відзначив, що той стомився. Його все ще мокра одежа парувала на сонці. Загострені риси обличчя, змарнілі, обведені темними колами очі, кілька днів неголена щетина надавала йому дикого вигляду. Варден простяг Шірсові склянку горілки й помітив, як незграбно той її взяв. Руки в командира були подряпані, побиті. Шкіра зблякла й узялася зморшками, пальці ледве ворушились. Варден дав Шірсові шорти та суху сорочку, які приготував для нього заздалегідь, і зачекав, поки той переодягнеться.

— Ви цілком певні, що на сьогодні нічого не передбачено? — допитувався Шірс.

— Цілком. Уранці я дістав повідомлення.