Розділ «П’єр Буль Міст на річці Куай»

Шірс випив трохи горілки і почав обережно розтирати шкіру.

— Пекельна робота, — сказав він і скривився. — Мабуть, усе життя тепер відчуватиму ту холодну воду. Та все минуло добре.

— А як наш хлопець? — спитав Варден.

— Просто чудово. Ніде не підвів. Працював куди більше за мене і не втомився. Він уже на тому березі, на своєму посту. Наполіг, щоб залишитися на ніч там і дочекатися поїзда.

— А якщо його викриють?

— Він добре сховався. Звісно, ризик є, але він цілком виправданий. Саме тепер треба якомога менше вештатися коло мосту. Крім того, поїзд може прибути раніше. Я певен, що сьогодні хлопець спатиме. Він молодий, дужий. Сидить у чагарнику, куди можна дістатися лише з річки, а берег там крутий. Звідси видно те місце. Сам він бачить крізь листя тільки міст і більше нічого. Звісно, як підходитиме поїзд, він почує.

— Ви там були?

— Я ходив разом із ним. Він казав правду, це місце ідеальне.

Шірс узяв бінокля й спробував оглянути незнайому місцевість.

— Важко сказати напевно… — озвався він нарешті. — Звідси все має якийсь інший вигляд. Мені здається, він отам, футів за тридцять від рудого дерева, віття якого купається у воді.

— Все тепер залежить тільки від нього.

— Так, усе залежить тільки від нього. Але я вірю в цього хлопця.

— В нього є кинджал?

— Є. І я певен, він зуміє ним скористатися.

— Важко судити наперед, — промовив Варден.

— Важко, та я в нього вірю.

— А що після вибуху?

— Я переплив річку за п’ять хвилин, але він плаває вдвічі швидше. Ми прикриємо його відхід.

Варден розповів Шірсові про свої приготування.

Напередодні ввечері Варден спустився з поста — цього разу ще до сутінків, — проте на відкритий видолинок не пішов. На схилі гори він знайшов місце для легкого кулемета, який група принесла з собою, а також вибрав позиції для партизанів, щоб у разі переслідування вони відстрілювалися з гвинтівок. Усі знайдені місця він старанно позначив. Вогонь із них міг би на кілька хвилин забезпечити достатнє прикриття.