Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Ні. Єдиний чоловік на цьому хуторі — Єган.

Хлопець з'явився у відчинених дверях раптово — наче підслуховував і лише чекав, коли нарешті про нього згадають. Мовчки посунув повз Вогнерукого і сів на лавку.

— Квіти виросли, — сказав він.

— Ти обпік пальці?

— Трохи.

Роксана підсунула горнятко з холодною водою.

— Ось, застроми пальці. Як не допоможе, розіб'ю яйце. Білок найкраще помагає проти опіків.

Єган слухняно засунув пальці в горнятко і розглядав Вогнерукого.

— Йому що, ніколи не пече? — запитав він маму.

Роксана не втримала усмішку.

— Ніколи. Вогонь його любить. Він пестить й цілує його пальці.

Єган зиркнув на Вогнерукого, наче Роксана зрадила таємницю, що у венах Вогнерукого тече не людська, а феїна кров.

— Не вір, це неправда! — сказав Вогнерукий. — Звісно, вогонь мене кусає.

— Рубці на твоєму обличчі не від вогню.

— Ні.

Вогнерукий відламав ще трішки хліба.

— Ця Віоланта, — сказав він, — Хмароходець сказав, що Змієголов її батько. Вона теж ненавидить шпільманів?

— Ні. — Роксана провела по чорному волоссю хлопця. — Якщо Віоланта когось ненавидить, то лише батька, їй було сім, коли тато відіслав її в Омбру. Коли їй стало дванадцять, вона вийшла заміж за Козимо, а за шість років овдовіла. Тепер сидить у замку свого свекра і дбає про підданих, бо князь через тугу забув, що це таке. Віоланта милосердна до слабких. Жебраки, каліки, вдови з голодними дітьми, селяни, які не можуть сплатити податки, — всі йдуть до неї. Але Віоланта — жінка. В неї небагато влади, бо навіть по цей бік лісу всі бояться її батька.

— Бріана охоче живе в замку. — Єган витер пальці об штани і стурбовано подивився на почервонілі кінчики. Роксана занурила його руку у воду.

— Так, на жаль, — сказала вона. — Нашій доньці подобається вдягати поношений Віолантин одяг, спати в м'якому ліжку з балдахіном і слухати компліменти від вишуканого товариства. Але я не схвалюю такого, і вона це знає.