Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Припини! — накинулась на нього. — Ти що, хочеш усіх розбудити? Ґвіну тут буде добре. Він, напевно, давно знайшов самичку. Їх тут навколо багато блукає. Елінор непокоїться, що вони зжеруть солов'я, який вечорами співає під її вікном.

Фарид скривився як середа на п'ятницю, проте від вікна відійшов.

— Чому ти його не зачиняєш? — запитав він. — А що, як Баста… — він недоказав.

— Сигналізація Елінор працює і при відчиненому вікні, — відповіла Меґі і запхала записник до торби. Була причина, чому вона не хотіла зачиняти вікно. Якось уночі, в готелі біля моря, неподалік від Каприкорнового села, вона переконала Мо прочитати їй вголос вірш. Вірш був про нічного метелика, він любив спати на вітрі, що пахнув м'ятою. Наступного ранку метелик намагався залетіти в кімнату, і Меґі ще досі не може забути, як його маленька голова стукалася об скло. Ні, вікно буде відчинене.

— Сядьмо на диван, близько одне до одного, — сказала вона. — Вдягни заплічник.

Фарид послухався. На диван він сів нерішуче, як і тоді на крісло. Це була стара, плюшева штукенція, з китицями і ґудзиками на стертій світло-зеленій обшивці.

— Щоб ти мала зручне місце для читання, — сказала Елінор, коли попросила Даріуса занести диван до Меґі.

Що скаже Елінор, коли помітить, що Меґі зникла? Чи зрозуміє вона? «Напевно, лаятиметься! — подумала дівчина і стала навколішки біля свого ранця. — І тоді скаже: „Чорт забирай, чому ця дурепа не взяла мене з собою?“ Так, вона щось таке скаже». Меґі вже сумувала за тіткою, але спробувала більше не думати про Елінор, про Резу і про Мо. Головне — не думати про Мо, бо ще, чого доброго, уявить собі татові очі, коли той знайде її листа… Ні!

Вона швидко запхала руку в ранець і витягла книжку з географії. Аркуш, який приніс Фарид, і переписаний текст лежали разом. Меґі взяла аркуш зі своїм почерком. Фарид відсунувся, коли дівчина сіла біля нього. На мить їй здалося, що він налякався.

— Що таке? Ти що, передумав?

— Ні! Тільки… з тобою ще такого ніколи не траплялося, правда?

— Чого саме? — Меґі вперше помітила на його підборідді волосинки. Вони виглядали дивно на молодому обличчі.

— Ну, те… те, що сталося з Даріусом.

Ах, он воно що. Він боявся з'явитися у світі Вогнерукого зі спотвореним обличчям, з закостенілою ногою або німим, як Реза.

— Ні, звичайно, ні! — Меґі не вдалося втамувати ображені нотки в голосі. Хоча чи могла вона бути певна, що Феноліо дістався потойбіч неушкодженим? Феноліо, олов'яний солдатик… вона ж їх після того більше ніколи не бачила. Бачила лише тих, які вийшли з них! Байдуже. Не думай так багато, Меґі Читай, бо сміливість тебе знову покине, перш ніж відчуєш на язиці навіть слово…

Фарид відкашлявся, наче читатиме він, а не вона.

Ну, чого вона ще чекала? Щоб Мо постукав у двері і здивувався, чому це вона їх замкнула? Довкола давно все стихло. Батьки спали. Не думай про них, Меґі! Думай про текст… і про місце, куди він тебе перенесе. Про місце, сповнене чудес і пригод.

Меґі поглянула на чорні, красиві літери. Вона шукала на язиці смак першого складу, намагалась уявити світ, про який шепотіли літери, дерева, птахів, незнайоме небо… І коли шалено забилося серце, вона почала читати. Її серце стугоніло так само шалено, як і тієї ночі, коли вона мусила вбити голосом. Але цього разу треба просто себе перечитати. Відчинити двері поміж літерами.

Раптово свіжий запах тисячі квітів заповнив кімнату. Тоді зникло все: її письмовий стіл, лампа і відчинене вікно. Останнє, що побачила Меґі, був Ґвін, що сидів на підвіконні, нюхтів і дивився на неї.

Чорнильний світ