Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Вона гарна, — промимрив він зніяковіло.

Меґі замкнула двері й витягла ключ, щоб двері можна було відімкнути. Елінор мала запасний ключ. Вона його, певно, спочатку не знайде, але Даріус знатиме, де той ключ. Дівчина ще раз подивилася на лист на подушці…

Фарид мав на плечах рюкзак з горища Елінор.

— Так, без проблем, хай собі забирає, — сказала Елінор, коли Меґі запитала про нього, — ця штука одного мого дядька. Хай той хлопчина запихає туди ту смердючу куницю. Мені ця ідея дуже навіть подобається.

Куниця! Серце Меґі тьохнуло.

Фарид не знав, чому Вогнерукий залишив куницю, і Меґі йому не пояснила. Вона знала причину. Зрештою, вона сама ж і розповіла Вогнерукому про роль, яку куниця відіграє в його історії. Розповіла, що він помре страшною кривавою смертю через Ґвіна, якщо те, що написав Феноліо, здійсниться.

Але Фарид лише пригнічено похитав головою, коли дівчина запитала про куницю.

— Він зник! — відповів він. — Я прив'язав його в саду, бо Книгогризка мені постійно насідала на вуха через своїх птахів. Він перекусив мотузку і десь зник!

Розумний Ґвін.

— Він все одно мусить залишитися тут, — сказала Меґі. — Орфей нічого про нього не написав. Реза потурбується про Ґвіна. Він їй подобається.

Фарид кивнув і засмучено глянув у вікно, він не заперечував.

Орфеєві слова перенесуть їх у хащу. Фарид знав, що Вогнерукий піде в Омбру, туди, де замок Тлустого князя. Там Меґі й сподівалася знайти Феноліо. Він багато розповідав їй про Омбру, коли вони сиділи в Каприкорновій темниці.

— Якби я міг вибрати собі місце в Чорнильному світі, — прошепотів він Меґі якось уночі, коли вони не могли заснути, бо Каприкорнові люди знову стріляли у бездомних котів, — тоді б я обрав Омбру. Як-не-як Тлустий князь — великий шанувальник книжок, чого не скажеш про його ворога Змієголова. Так, в Омбрі письменнику живеться добре. Кімнатка під дахом на швацькій чи сідлярській вулиці, від них не так страшно смердить. Скляний чоловічок підточував би мені пера, феї літали б над ліжком, а крізь вікно я б дивився на вулички, на все це кольорове життя…

— Що береш з собою? — Фаридів голос наполохав думки Меґі. — Ти ж знаєш, нам ліпше не брати з собою багато речей.

— Так.

«Що він собі думає? Що мені треба десяток суконь, тому що я дівчина?» Вона візьме з собою тільки стару шкіряну торбу. Мо завжди брав її з собою в подорож, коли Меґі була ще маленькою дівчинкою. Торба нагадуватиме їй про батька і не привертатиме в Чорнильному світі багато уваги. На речі в торбі, якщо їх хтось побачить, увагу звернуть так чи інакше: пластикова зубна щітка, ґудзики на вовняному светрі, кілька олівців, кишеньковий ніж, фотографія батьків і ще одна з Елінор. Найдовше вона думала, яку б книжку взяти з собою. Якщо не брати ніякої, то враження, ніби їдеш без одягу. Але книжка має бути легка, треба вибирати з кишенькових.

«Книжки в купальниках, — називав їх Мо, — для більшості випадків вдягнені погано, але для відпочинку — практична річ». На поличках Елінор немає кишенькових книжечок, але Меґі має кілька. Вона вибрала книжечку, подаровану Резою. Всі історії відбуваються біля озера неподалік від будинку Елінор. Отож вона бере з собою часточку дому, бо будинок Елінор став для неї домом. І хто знає, можливо, Феноліо використає з неї слова, щоб переписати Меґі назад, в її історію…

Фарид підійшов до вікна, прохолодний вітер віяв у кімнату, рухав шторами, які пошила Реза. Одягнута в незвичну сукню, Меґі затремтіла. Ночі тут ще досить приємні, але що чекає на них у Чорнильному світі? Можливо, там зима…

— Я хоч попрощаюся з ним, — пробурмотів під ніс Фарид. — Ґвіне! — крикнув він через вікно і прицмокнув.

Меґі миттєво відтягла його від вікна.