Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

Меґі дивилась так недовірливо, наче перед нею був не Вогнерукий, а неміцний канат, по якому їй треба було йти в повітрі.

— Чому? — Коли вона говорить так тихо, годі запідозрити чарівну силу її голосу. — Чому ти хочеш їм допомогти? — Цього вона не виголосила: «Останнього разу ти ж цього також не зробив. Тоді, у Каприкорновому селі».

Що він мав на це відповісти? Що в чужому світі легше просто спостерігати, аніж у власному?

— Скажімо, мушу зробити щось хороше? — зрештою сказав він.

Він знав, що не варто пояснювати, що він мав на увазі. Вони обоє пригадують ту ніч, коли він видав її Каприкорнові. І ще дещо, він мало не додав: «Мені здається, твоя мати задовго була полонянкою». Він знав, що ці слова не сподобалися б Меґі.

За годину до них долучився Принц зі своїм ведмедем.

Дерево, пойняте вогнем

Бач, як суху деревину

полум'я лиже,

звиваючись, висовує язик,

вогонь танцює і дрижить,

щоб огорнуть її і охопить.

Джеймс Крюс. Вогонь

У Рези кривавили стопи. На кам'янисту дорогу випала вранішня роса. Вони знову всім, крім дітей, зв'язали руки. Як дітлахи боялися, що солдати завантажать їх на воза!

— Плачте, якщо вас примушуватимуть лізти на воза! — прошепотіли жінки дітям. — Плачте й кричіть, поки вам не дозволять іти поруч із нами.

Але, на щастя, кричати не довелось. Як вони боязко поглядали, двійко дівчаток і один хлопчик, не враховуючи дитя в Міниному череві.

Старшенькій дівчинці було шість років, вона йшла між Резою та Міною. Щоразу, коли Реза дивилась на неї, то запитувала себе, як у цьому віці виглядала Meґі. Мо показував їй фотографії, багато фотографій із усіх тих років, які вона пропустила, утім це були не її спогади, а його. І Меґі.

Мужня Меґі. Резі все ще стискалося серце, коли вона думала про те, як донька у стайні крадькома встромила їй аркуш. Де вона тепер? Може, спостерігає з хащі?

Лиш коли здійнявся крик довкола Чорного Принца, вона під мерехтіння смолоскипа змогла прочитати літери. Більше ніхто не вмів читати, тому вона пошепки передавала повідомлення жінкам, які сиділи поруч із нею. Їй не вдалося сповістити чоловіків, але ті, що можуть ходити, і так утечуть. Лишалися діти, про яких Реза дбала, але тепер вони знали, що робити.

Мо почувався набагато ліпше. Після тих тривалих годин, коли їй знову й знову здавалося, що наступний його подих буде останнім. Після втечі Принца воза, на якому лежав її чоловік, тягнув кінь. Ведмідь звільнив Принца, шепотіли люди, що мало потвердити: ведмідь — нічний жах. Він розбив ланцюги примарним поглядом, перетворився на людину і порвав кайдани господареві. Реза запитувала себе, чи не мала ця людина рубців на обличчі. Коли вночі здійнявся галас, вона дуже боялася за Вогнерукого, Меґі та Фарида, та наступного ранку лють на обличчях солдатів виказала їй, що вони втекли.