Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Нічний жах? Серед білого дня, от дурні! — волав Рудий Лис. — Це — ведмідь, і не більше!

Солдати знову почвалали до хащі, тримаючись близько один до одного, мов купка курчат, що ховаються за квочкою. Реза чула, як вони, лаючись, продиралися крізь дерезу й ожину. Рудий Лис зі Свистуном перешіптувались, а солдати, що охороняли полонених, що залишилися, витріщились на хащу, наче звідти ось-ось вискочить нічний жах і проковтне їх усіх жужмом.

Реза бачила, як Мо поглядав на неї, бачила полегшення на його обличчі, коли він її помітив, і розчарування через те, що вона залишилась. Він був уже не смертельно-блідий. Реза ступила крок до воза, хотіла взяти руку Мо, та солдат грубо відштовхнув її.

Дерево все ще палало. Полум'я потріскувало, немов наспівуючи дражнилку про Змієголова, а чоловіки повернулися з хащі, не привівши жодного втікача.

Бідолашна Меґі

— Вітаю, — пролунав м'який, мелодійний голос. І Леонардо поглянув угору. Перед ним стояла найвродливіша дівчина у світі. Вона, певно, налякала б його, якби не журба в її синіх очах. Він добре знав, що таке журба.

Єва Іботсон. Таємниця сьомої відьми

Меґі не сказала жодного слова. Як би Фарид не намагався розвеселити її, вона сиділа між деревами, обхопивши руками ноги, і мовчала. Так, вони багатьох звільнили, та її батьки лишилися в полоні.

Жоден втікач не був ушкоджений. Лише одне дитя підвернуло ногу, але дорослі могли його нести. Хаща проковтнула їх усіх так швидко, що за кілька кроків люди Змієголова полювали вже за тінню. Вогнерукий посадив дітей до дупластого дерева, жінки продиралися через хащі, поки ведмідь Чорного Принца відволікав солдатів. Чоловіки повилазили на дерева аж до крони. Вогнерукий та Принц сховалися останні, збивши солдатів зі сліду.

Принц порадив визволеним повернутись до Омбри і приєднатись до шпільманського табору.

Сам він мав інші плани. Перш ніж рушити, він поговорив з Меґі, і потому вона більше не дивилась безнадійно.

— Принц сказав, що не дозволить, щоб мого батька повісили, — розповідала дівчинка Фаридові. — Він знає, що Мо — не Сойка і що він розтовкмачить Змієголову, що він не того упіймав.

Меґі настільки була сповнена надій, що Фарид лише кивнув і пробурмотів: «Ну, чудово!», хоча думав, що Змієголов стратить Чарівновустого.

— Принц шукатиме Свистунового нишпорку? — запитав Фарид Вогнерукого, коли вони збиралися в дорогу.

— Довго шукати не доведеться, — відповів Вогнерукий. — Треба лиш почекати, доки у котрогось шпільмана кишені не наповняться сріблом.

— А що з Мишачим млином? — запитала Меґі. — Млином, про який ти розповідав у хащі? Ми підемо туди?

— Не обов'язково. А чому ти запитуєш?

Меґі мовчала. Вона була певна, що відповідь не сподобається Вогнерукому.

— Я передала Хмарохідцеві листа для Феноліо, — зрештою сказала вона. — Я попросила його написати щось таке, що врятує моїх батьків, і щоб він надіслав це до Млина.

— Листа? — Голос Вогнерукого звучав пронизливо, аж Фарид обійняв Меґі за плечі. — Ну, чудово! А що, коли він потрапить на очі чужим?