Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

Чорнильна смерть

— Ну, певно, хтось інший нашепотів їх мені.

Мо бачив, як Меґі зблідла, допомагаючи старій перев'язувати його рану.

«Нічого страшного, Меґі, — хотів він сказати, — мені не зле». Та все, що він міг зробити, — ще раз поглянути на неї, мимохідь, немов її обличчя означало для нього не більше, аніж решта сторонніх облич.

— Віриш ти чи ні, — мовив він до старої, — я чув слова. Спочатку я думав, що то промовляв голос моєї дружини, та потім я помітив, що то був голос моєї доньки. Я так чітко чув її голос, неначе вона сидить отут, поруч зі мною.

— Так, так, коли лихоманить, ввижається всіляке! — понуро відмовила мохиня. — Я чула від людей, які божилися, що з ними розмовляли мерці. Мерці, янголи, нечисть… — Вона обернулась до Рудого Лиса. — Я маю мазь, яка допоможе. А ще приготую відвар, який він мусить випити. Більше нічим не зараджу.

Коли мохиня повернулась до них спиною, Меґі доторкнулася рукою до пальців Мо. Ніхто не помітив цього, так само, як і легкого потискування, яким він привітав її у відповідь. Мо ще раз усміхнувся до неї. Та коли мохиня знову повернулася, він швидко відвів погляд убік.

— Оглянь ще і його ногу! — вказав Мо на шпільмана, який спав поруч із ним у соломі.

— Е, ні! — втрутився Рудий Лис. — Чи той житиме, чи ні, мені байдуже.

— А, розумію! Ви все ще вважаєте мене за цього розбійника. — Мо спер голову до стіни і на мить заплющив очі. — Напевно, нічого не допоможе, якщо я вам ще раз скажу, що я — не він?

Рудий Лис кинув у відповідь лише зневажливий погляд.

— Розповіси про це Змієголову, може, він тобі повірить. — І грубо підвів Меґі на ноги. — Забирайтеся геть! Досить! — гаркнув він на неї та на Мохиню.

Його люди виштовхали їх обох до дверей стайні. Меґі озирнулась, шукаючи очима матір, та Рудий Лис схопив її за руку і випхав надвір. А Мо зажадав слів, таких, як убили Каприкорна. Його язик хотів відчути їх, хотів послати їх услід Рудому Лисові і побачити, як той стирається на порох, так само як і його колишній господар. Але не було нікого, хто написав би йому слова. Скрізь був лише сюжет Феноліо, що огортав їх жахами і темрявою. І, схоже, передбачав його смерть в одному з наступних розділів.


Папір і вогонь


— Гаразд, отже вирішено, — нетерпляче мовив голос в іншому кінці в'язниці.

Це був голос кобольда, закутого в ланцюги.

Твіґ геть забув про нього.

— Чи міг би хтось і з мене скинути пута?

Пол Стюарт. Бурелов

Вогнерукий прокрадався дорогою, а йому назустріч, мов жовтаві очі, горіли вікна заїзду. Проноза скакав попереду, наче тінь у темряві. Ніч стояла безмісячна, а у дворі та між стайнями було так темно, що його пошрамоване обличчя, мабуть, скидалося б на бліду пляму.

Перед стайнею з полоненими стояло аж четверо охоронців, утім вони не помітили Вогнерукого. Вони знуджено вдивлялися в ніч, тримаючи руки на мечах, і знову й знову ненаситно поглядали на освітлені вікна. Із заїзду долинали дзвінкі, п'яні голоси, доносилися звуки лютні й здавлений спів. Отже, Свистун повернувся з Омбри і виспівує тут, блаженний від крові та вбивств. Тим паче треба лишатись непоміченим. Меґі й Фарид чекали, як і домовлялися, за стайнями, проте вони сперечалися так голосно, що Вогнерукий підійшов ззаду до хлопця і затулив йому рота рукою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорнильна смерть» автора Корнелія Функе на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Корнелія Функе Чорнильна кров“ на сторінці 147. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи