Розділ «Як важливо бути поважним»

Міс Призм (кличе). Сесілі, Сесілі! Таж така утилітарна робота, як поливання квітів, це радше Моултонів обов’язок, а не ваш. Особливо в таку хвилину, коли на вас чекає інтелектуальна насолода. Ваша німецька граматика лежить на столі. Розгорніть її на п’ятнадцятій сторінці. Ми повторимо вчорашній урок.

Сесілі. Ох, краще б ви уроки німецької мови давали Моултонові, а не мені. Моултоне!

Моултон (широко усміхаючись, виглядає з-поза живоплоту). Що ви кажете, міс Сесілі?

Сесілі. Вас не приваблює німецька мова, Моултоне? Цією мовою розмовляють ті, хто живе в Німеччині.

Моултон (хитаючи головою). Я, міс, не знаюся на цих шершавих мовах. (Робить уклін у бік міс Призм.) Але я зовсім не хочу вас образити, мем. (Зникає за живоплотом.)

Міс Призм. Сесілі, це так у вас не пройде. Будь ласка, зараз же розгорніть свого Шиллера!

Сесілі (повільно наближаючись). Але мені не подобається німецька мова. Вона якась непристойна. Після німецького уроку в мене завжди такий простацький вигляд!

Міс Призм. Дитинко, вам же відомо, як ревно ваш опікун переймається тим, щоб ваші знання ставали дедалі глибшими. Від’їжджаючи вчора до Лондона, він особливо наголошував на німецькій мові. Він щоразу, їдучи в Лондон, звертає увагу на те, щоб ви не занедбували німецької мови.

Сесілі. Дядечко Джек такий поважний! Іноді через цю його поважність я навіть побоююсь, чи він не хворий.

Міс Призм (випростуючись). У вашого опікуна бездоганне здоров’я, і виваженість його поведінки особливо похвальна у людини такого досить юного віку. Я не знаю нікого, хто перевершував би його в почутті обов’язку й відповідальності.

Сесілі. Мабуть, того він і виглядає знудженим, коли ми залишаємось тут утрьох.

Міс Призм. Сесілі, ви мене дивуєте! У містера Ворзінґа ж так багато клопотів! Бездумні веселощі й банальні розмови його зовсім не цікавлять. І ви повинні пам’ятати, що він постійно переживає за свого бідолашного молодшого брата.

Сесілі. Я б не проти, щоб дядечко Джек дозволив цьому бідолашному братові бодай зрідка погостювати у нас. Ми могли б на нього позитивно вплинути. В усякому разі, ви особисто, міс Призм. Ви ж опанували німецьку мову й геологію, а такі знання справляють неабиякий вплив на людину. (Починає щось записувати до свого щоденника.)

Міс Призм (хитаючи головою). Не думаю, щоб навіть мені вдалося щось змінити у характері людини, яка, за словами її рідного брата, така слабовільна й нестійка. Та я й не певна, чи взяла б на себе таке зобов’язання. Я не прихильниця цієї модерної манії блискавично перетворювати негативних особистостей на позитивні. Що хто сіє, те хай і жне.

Сесілі. Але люди не завжди сіють, міс Призм… А якщо й сіють, то чому їх треба за це карати? Занадто багато всіляких покар існує на світі. Ось і німецька мова теж, мабуть, покара, та й забагато цієї німецькості. Ви ж самі вчора мені казали, що Німеччину перенаселено.

Міс Призм. Проте це не підстава для ваших записів у щоденнику, коли насправді вам треба перекладати «Вільгельма Телля». Відкладіть свого щоденника, Сесілі. Я взагалі не розумію, навіщо вам здався цей щоденник.

Сесілі. Я завела щоденник, щоб нотовувати в ньому найдивовижніші таємниці свого життя. Якби я їх не записувала, вони б, найімовірніше, всі до одної повилітали у мене з голови.

Міс Призм. У нас для цього є пам’ять, люба Сесілі: пам’ять – це щоденник, який завжди залишається з нами.

Сесілі. Це так, але пам’ять здебільшого зберігає те, чого ніколи не було й не могло бути. Мені здається, що саме пам’ять завинила в появі майже всіх тих тритомних романів, які нам надсилають з бібліотеки.

Міс Призм. Не говоріть так зневажливо про тритомні романи, Сесілі. Я сама колись була написала тритомний роман.