Розділ «Портрет Доріана Ґрея»

– Ви мусите. У вас нема вибору. Не зволікайте марно!

Кемпбел повагався ще хвилину.

– А камін є в тій кімнаті нагорі?

– Є, газовий з асбестом.

– Тоді мені треба з’їздити додому і взяти дещо з лабораторії.

– Ні, Алане, ви не вийдете звідси. Напишіть записку, і мій служник привезе від вас усе потрібне.

Кемпбел черконув кілька рядків, приклав їх вимочкою і заадресував конверт на ім’я свого помічника. Доріан узяв записку й уважно перечитав, а потім, подзвонивши, віддав її камердинерові з наказом повернутись якнайшвидше і привезти все, що треба.

Коли двері зачинилися за служником, Кемпбел нервово здригнувся і, підвівшись, підійшов до каміну. Його всього колотило. Хвилин двадцять жоден не прохопився ані словом. У кімнаті лишень муха дзижчала та ще годинник такав гучно, мов молот.

Коли годинник вибив першу, Кемпбел, обернувся і, глянувши на Доріана Ґрея, побачив, що очі йому набігли слізьми. Чистота і витонченість цього зажуреного обличчя чимось розлютили Кемпбела.

– Ви негідник, викінчений негідник! – пробурмотів він.

– Заспокойтесь, Алане. Ви врятували мені життя.

– Ваше життя? Боже милостивий, що це за життя! Ви ж по саму зав’язку в розпусті і ось уже докотилися до злочину! Коли я зроблю те, до чого ви мене силуєте, – то не заради вашого підлого життя.

– Ой, Алане, – зітхнув Доріан, – хотів би я, щоб ви мали до мене бодай тисячну частку того жалю, що я маю до вас.

Кажучи ці слова, він одвернувся і став дивитись через вікно в садок. Кемпбел мовчав.

Ще хвилин за десять, постукавши, увійшов камердинер, несучи велику з червоного дерева скриньку із хімічним приладдям, довгий звій сталевого й платинового дроту та дві чудернацькі залізні клямри.

– Залишити це тут, сер? – звернувся служник до Кемпбела.

– Так, – відповів замість нього Доріан. – На жаль, Френсісе, я маю ще одне доручення для вас. Як звуть того садівника з Ричмонда,[165] що приставляє в Селбі орхідеї?

– Гарден, сер.

– А й справді, Гарден. Отже, вам доведеться зараз-таки поїхати до Ричмонда й передати Гарденові особисто, щоб він прислав удвічі більше орхідей, ніж я замовляв, але білих щоб якомога менше… Ні, мабуть, краще зовсім без білих. Сьогодні такий погожий день, та й Ричмонд – прегарна місцина, а то б я не клопотав вас цією справою.

– Який же це клопіт, сер! Коли я маю повернутись?