Розділ «Частина перша»

– Я буду в Лондоні у п’ятницю, – сказав мені Лорен. – Зустрінуся з ним особисто.

– Він старий дивак, і з ним тобі буде важко, – застеріг його я.

Лорен усміхнувся.

– Залиш його мені. А тепер послухай, що я тобі скажу, Бенджаміне, мій хлопче, якщо ти тут щось знайдеш, то негайно дай мені про це знати, ти мене зрозумів? Я хочу бути тут, коли це станеться.

– Коли станеться що?

– Я не знаю, але щось тут неодмінно станеться. Тут є щось іще, Бене. Я це знаю.

– Сподіваюся, ти маєш рацію, Ло.

Він ляснув мене по плечу й пішов геть у ніч, до власної хатини.

Поки ми працювали в архівах, виносячи звідти людські останки та оберемки зброї, «дакота» доставила до нас будівельну команду для зведення депозитарію для сувоїв. Це мав бути ще один великий збірний будинок із водонепроникними дверима й обладнаний могутнім устаткуванням для кондиціонування повітря, щоб зберігати сувої в атмосфері оптимальної температури та вологості. Навколо цього будинку поставили високу загорожу з колючого дроту в інтересах безпеки й ужили всіх заходів обережності щодо охорони сувоїв.

Водночас будівельна команда спорудила кілька житлових масивів для персоналу, який постійно збільшувався, й першими жителями цих осель стали чотири високі чиновники з уряду Ботсвани. Саме цей уряд заборонив вивезення сувоїв із території Ботсвани й зробив спорудження нових будівель необхідним. Урядова делегація перебувала тут два дні й покинула нас задоволена тим, що їхні інтереси стосовно відкриття будуть адекватно задоволені, але спочатку я взяв із них урочисту обіцянку зберігати в таємниці те, про що вони довідалися. Повідомлення про результати, здобуті під час наших археологічних розкопок, маю право зробити тільки я.

Ми почали наклеювати ярлички на гончарні глеки й знімати їх із полиць, переносячи в щойно збудований депозитарій. Ми докладали всіх можливих зусиль, щоб зафіксувати як за допомогою фотографій, так і письмових описів точне первісне розташування кожного глека. Здавалося вельми ймовірним, що вони стоять у хронологічному порядку, і цей факт мав полегшити роботу з розшифрування.

У понеділок я одержав нищівний удар по своїх планах у формі лаконічного послання від Лорена: «Гамілтон співпрацювати відмовився. Будь ласка, запропонуй альтернативу».

Я був розчарований, ображений і розлючений. Розчарований, бо Гамілтон був найкращим фахівцем у світі і його присутність надала б ваги та авторитету моїм розкопкам. Я був ображений, бо Гамілтон вочевидь вважав мої претензії хибними, адже моїй репутації завдано очевидної шкоди шаленими атаками моїх критиків та наукових опонентів, і на Гамілтона вони, напевне, подіяли. Він не хотів брати участь у помилковому або шахрайському відкритті, яке я зробив. І нарешті я був розлючений, бо відмова Гамілтона взяти участь у моїх дослідженнях стала для мене прямою образою. Він помітив мене знаком парії, й це знеохотить інших подати мені допомогу, якої я розпачливо потребував. Я міг бути дискредитований, ще й не встигши розпочати своє дослідження.

– Він навіть не захотів надати мені шанс, – запротестував я, звертаючись до Саллі. – Не захотів навіть вислухати мене. Господи, я досі не усвідомлював, що мене вважають професійним прокаженим. Навіть розмова зі мною може зруйнувати репутацію.

– Це худий лисий старий цап! – прокоментувала Саллі. – Він розпусний, старий любитель облапувати жіночі дупи й…

– І найуславленіший у світі авторитет зі стародавнього письма, – гірко доповнив я.

На це вона нічого не відповіла, й протягом кількох хвилин ми сиділи в безнадійній мовчанці.

Потім Саллі підбадьорилася.

– Їдьмо заберемо його, – запропонувала вона.

– Він може відмовитися зустрітися з нами, – похмуро кинув я.