Розділ «Лусі Мод Монтгомері ЕМІЛІ ВИРОСТАЄ»

— Тобі не може здаватися, Емілі. Ти зумисне приховала це від мене, бо знала, що я ніколи не дозволю тобі грати в комедії.

— Помиляєшся, тітко Рут, — заперечила Емілі з усією поважністю. — Я не мала наміру це приховувати. Визнаю лиш те, що уникала розмовляти з тобою про концерт, — адже знала, що не схвалюєш подібних заходів.

Коли Емілі говорила поважно, тітка Рут щоразу сприймала це як зухвалість.

— Ну, це всьому вінець, Емілі. Я, правда, знала, що ти хитрунка, завжди знала, однак не думала, що можеш бути аж такою хитрою.

— Яка ж то хитрість, тітко Рут?! — роздратовано вигукнула Емілі. — Чи ж не дурістю моєю було б намагатися приховати те, про що гомонить увесь Шрусбері? Не уявляю, як ти могла б не довідатись про те!

— Ти знала, що я не виходжу з домівки через бронхіт. Мене не ошукаєш!

— Я й не старалася тебе ошукати. Гадала, ти знаєш, що саме ми будемо грати, — от і все. А не розводилася про концерт, бо знала твою відразу до розваг подібного роду. Ось як насправді було, тітко Рут. І, зрештою, яка різниця між діалогом та комедією?

— Велика різниця! Комедія — це погано, дуже погано.

— Але ж то мала, маленька комедія! — переконувала, вже на межі розпачу, Емілі. Й зненацька вона засміялася: почула власні слова, що лунали так по-дитячому, так наївно, аж дурний сміх до неї вчепився. Той сміх тітку Рут допік до живого.

— Мала чи велика, коротка чи довга… а в комедії ти не гратимеш.

Емілі знову зумілася, аж брови їй звелися. І трохи зблідла.

— Тітко Рут, я повинна… Через мене вся вистава може зійти нанівець.

— Хай краще комедія зійде нанівець, аніж людська душа.

Емілі не знайшла в собі одваги посміхнутися. Адже йшлося про надто важливі речі.

— Не будь такою… такою суворою, тітко Рут, — мовила вона. Ледь не сказала — «несправедливою». — Шкода, що ти не схвалюєш комедій. Надалі я не братиму участі в жодній, але нині зваж на моє становище: сьогодні я мушу відіграти свою роль!

— Ну, люба Емілі, я не думаю, щоб ти була аж такою незамінною.

Тітка Рут була не в жарт роздратована. Як прикро може звучати слово «люба»! Але й цього разу Емілі себе опанувала.

— А так. Сьогодні я справді незамінна. Бачиш-но, тітко, — не можуть мене замінити в останню мить. Панна Ілмер мені б не пробачила.

— Невже прощення панни Ілмер тобі важливіше, ніж прощення Господа Бога? — запитала тітка Рут із виразом судді, що вирікає остаточний (і геть безжальний!) присуд.

— Так, важливіше, ніж прощення твого Бога, — відрізала Емілі, вже нездатна володіти собою після недоладного запитання тітки Рут.