Розділ «Лусі Мод Монтгомері ЕМІЛІ ВИРОСТАЄ»

«Скінчила з Рут Даттон назавше!» — присягалася Емілі. Й відчувала неймовірне задоволення, випускаючи слово «тітка».

Коли опинилася вже поблизу садиби, хмари несподівано розійшлися, і дерева у гайку Високого Джона заясніли в яскравому місячному сяйві. Це було так чудово, аж Емілі від захвату перехопило подих, і вона забула, принаймні на кілька хвилин, про тітку Рут. Однак незабаром гіркота спогаду взяла гору над чарівністю Трьох Принцес.

Вікно кухні світилося. Емілі пойняла цікавість, хто не спить о цій порі у Місячному Серпі. Дорогою вона уявляла, що застане весь дім зануреним у темряву. Ладналася прослизнути до оселі головним входом, навшпиньки пробратися до милої своєї кімнатки й лягти спати, залишивши усі з’ясування на день прийдешній. Тітка Елізабет щовечора урочисто замикала кухонні двері на ключ, але парадні двері на ключ не замикалися ніколи. Злодії та розбійники просто не могли бути вихованими так погано, щоб залізти до Місячного Серпа через головний, парадний вхід.

Емілі перейшла садок, відтак, наблизившись до будинку впритул, зазирнула до кухні крізь вікно. Побачила: кузен Джиммі сидить самотою, щоправда, у товаристві двох свічок. Очі втопив у шинку, що звисає зі стелі, й безгучно ворушить губами. Все ясно: кузен Джиммі складає вірші, хоч не цілком зрозуміло, чому віддається тій справі о такій пізній годині.

Емілі обережно відчинила кухонні двері й увійшла досередини. Бідолашний кузен Джиммі з несподіванки втратив дар слова. Це справді Емілі чи, може, її дух? Емілі у пальто гранатового кольору, в гарненькому капелюшку з пір’ячком, Емілі з розпущеним волоссям і трагічними, скорботними очима. Емілі в запорошених вечірніх туфельках, у цьому дивовижному вбранні тут, у Місячному Серпі, о такій порі, замість лежати у своїй дівчачій постелі в Шрусбері?

Кузен Джиммі схопив холодні ручки, що їх простягнула йому дівчинка.

— Емілі, люба моя дитино, що сталося?

— Казати просто, без недомовок: я покинула дім тітки Рут і вже ніколи туди не вернуся.

Кузен Джиммі наразі не відповів нічого. Перейшов через кухню, розпалив вогонь, присунув крісло до пічки й посадовив на нього Емілі. Засвітив ще пару свічок і поставив їх на піч. А тоді знову сів на своє крісло, поклавши руки на коліна.

— Розкажи мені все.

Емілі, ще збурена і сповнена гіркоти, розповіла йому з усіма подробицями весь перебіг подій.

Кузен Джиммі слухав уважно, киваючи головою. Емілі почувалася ніяково. Що сильніше кузен Джиммі кивав головою, то невпевненішою ставала Емілі, то менше самій собі здавалася героїнею. Скінчила свою оповідь, повторивши твердо:

— У жодному разі до тітки Рут не повернуся.

Кузен Джиммі кивнув головою ще енергійніше, після чого простягнув їй кілька горіхів.

— Підживися, курчатко, — запропонував він.

Емілі вагалася. Дуже ласа була до горіхів, а від часу вечері нічого не їла. Проте горіхи мали небагато спільного з викликом, бунтом, з революційною ситуацією. Горіхи були, поза сумнівом, елементом консервативним. Через те Емілі відмовилася від горіхів.

Довелося кузенові Джиммі частуватися самому.

— Отже, до Шрусбері ти не повернешся?

— У кожному разі, до тітки Рут не вернуся нізащо.

— Це, власне, те саме.