Розділ «Лусі Мод Монтгомері ЕМІЛІ ВИРОСТАЄ»

Вперше цієї весни сюди навідався старий Келлі. Як завжди, питав мене, чи скоро я вийду заміж. Але так, наче мав щось на серці. Й коли я пішла до молочарні, підтюпцем рушив за мною.

— Люба дівчинко, — заговорив якось таємниче. — Нині я зустрів на луці Горбаня Пріста. Він що — учащає сюди?

Я звела голову якомога вище, як личить Мурреївні.

— Якщо ви маєте на увазі пана Діна Пріста, — мовила я, — то справді, тут він частий гість. Адже Дін мій особистий друг.

Старий Келлі скрушно похитав головою.

— Любе моє дівчатко… Я ж остерігав тебе: не виходь за Пріста, за жодного з Прістів! Невже не пам’ятаєш?

Я відказала:

— Кумедні ви, пане Келлі! Я ні з ким не збираюсь одружуватися. Пан Пріст годиться мені в батьки, а я, як ви самі кажете, — дівчатко. Дівчатко, якому він допомагає в навчанні.

Келлі знову похитав головою.

— Дитино, я добре знаю Прістів. Вони завжди домагаються того, що собі постановили. А люди подейкують, отой Горбань вирішив з часом узяти тебе за дружину. І це спало йому на гадку саме тоді, як він тебе чи не з води витягнув. Ще кажуть, він справжній безвірник; всі ж бо знають, що коли його хрестили, він зірвав пасторові окуляри з носа. Чого ж доброго можна від такого очікувати? Пам’ятай, що каже тобі старий досвідчений Келлі: поки не сталося лиха, розірви з ним усякі стосунки. І не дивись на мене аж так по-Мурреївськи, миле дівчатко. Я застерігаю тебе для твого ж добра.

По тих словах я рушила геть, залишивши Келлі самого. Не можу сперечатися з ним про такі речі й не хочу, аби мені накидали подібні думки. Тепер у присутності Діна я декілька тижнів почуватимусь скутою. Втім, знаю достеменно: все, що сказав мені Келлі, — повна нісенітниця.

Коли старий поїхав, я описала його в зошиті, подарованому кузеном Джиммі.

Ільза отримала від батька новий капелюшок із блакитним тюлем та червоними вишеньками; зав’язується під підборіддям з допомогою стрічок. Мені цей капелюшок до смаку не припав. І я мала необережність признатися в цьому Ільзі. Вона вмить розлютилася, звинувативши мене у заздрості. Не розмовляла зі мною два дні! Я мусила все це передумати. Знаю, що заздрості в серці не мала, проте дійшла висновку, що все ж таки схибила. Вже ніколи нікому не скажу нічого подібного. Хоч і мовила правду, — слова мої були нетактовними.

Сподіваюсь, не далі, як завтра, Ільза мені пробачить. Коли вона гнівається й не розмовляє зі мною, мені до болю її бракує. Я так люблю її, вона така гарна, хороша — і лицем, і душею, — якщо, звісно, не сердиться.

Тедді також на мене сердитий. Йому не сподобалося те, що минулої середи Джордж Норт проводжав мене додому після відправи у церкві. Маю надію, це спричинено тільки примхами Тедді.

А чи треба писати про це? Втім, правда передусім!

Якби Тедді здогадувався про мої почуття, я була б неабияк засмученою і засоромленою. По-перше, відчула гордість і мало не щастя, коли Джордж вирізнив мене з-поміж усіх дівчат. Доти мене ніхто додому не проводжав, а Джордж — хлопець із міста, вельми привабливий і добре вихований; старші дівчата, трохи не всі в Чорноводді, домагаються його прихильності. Я ж вийшла з церкви, почуваючись обік нього так, наче мені додалося кілька дюймів зросту. Та вже за хвилину я ненавиділа його. Взяв щодо мене такий ласкаво-зарозумілий тон! Вочевидь подумав, ніби я звичайна сільська дівчина, котра аж мліє в його товаристві.

І це до певної міри правда! Й тепер це болить мені найдужче. Лишень подумати, що я була такою дурненькою!

Він пихатий і навіває нудьгу. Ні про що не здатен говорити розумно. А може, не вважав за потрібне розпинатися заради мене. Я була надзвичайно сердита, вже коли наближалися до Місячного Серпа. А відрази наїлася мовби за ціле життя!

Тітка ж Елізабет, довідавшись, що Джордж провів мене додому, оголосила, мовляв, більше ніколи не пустить мене на вечірню відправу саму.