Розділ «Із книги «Оповідання Про Ніка Адамса» From the book»

— А що б ти потім робив? — спитала сестра. — Їх же хтось прислав сюди.

— Ніхто тієї сволоти не присилав.

— Але ж ти забив лося, і продавав форель, і вбив те, що вони витягли з твого човна.

— Ну й добре зробив.

Він не любив згадувати, що то було, бо саме це вони й використовували проти нього як речовий доказ.

— Знаю, але людей ти вбивати не будеш, саме тому я і йду з тобою.

— Облишмо про це балакати. А все ж мені б хотілося порішити тих двох виродків.

— Знаю, — сказала вона. — І мені теж. Але ми не вбиватимемо людей, Нікі. Обіцяєш мені?

— Ні. Я не певен, чи безпечно тепер відносити форель.

— Давай віднесу я.

— Ні. Вона надто важка. Я понесу її через болото аж до лісу позад готелю. А ти йди прямо до хазяйки і глянь, чи вона вдома та чи все гаразд. Якщо так, шукай мене біля великої липи.

— Через болото далеко, Нікі.

— З виправної колонії теж далеко.

— Можна мені піти з тобою через болото? Я заскочу до готелю, зроблю все, як ти сказав, а тоді вийду до тебе й заберу рибу.

— Можна й так, — сказав Нік. — Але я хочу, щоб ти пішла дорогою.

— Чому, Нікі?

— Тому що ти можеш побачити їх на дорозі й скажеш мені, куди вони поїхали. Я зустріну тебе в памолодку за готелем, біля великої липи.

Нік чекав у молодому ліску понад годину, та сестра не приходила. З'явилась вона дуже збуджена, і Нік помітив, що вона стомилась.

— Вони у нас дома, — сказала дівчинка. — Порозсідалися на веранді, дудлять віскі та імбирний ель, а коней випрягли й завели до стайні. Кажуть, що чекатимуть, доки ти не повернешся. Це мама розповіла їм, що ти пішов рибалити на затоку. Гадаю, вона ненавмисне. Сподіваюсь, що ні.

— А як місіс Пакард?