Розділ «Із книги «Оповідання Про Ніка Адамса» From the book»

— Ні. Тільки казали, що сидітимуть у нас, аж поки ти прийдеш додому.

— Мамі набридне годувати їх.

— Вона вже дала їм поснідати.

— Що вони робили?

— Просто порозвалювалися на веранді. Потім запитали маму, де твоя рушниця, але я заховала її в дровах, коли побачила їх за парканом.

— Ти знала, що вони приїдуть?

— Знала. А ти хіба ні?

— Я теж. Хай їм грець.

— І я кажу: хай їм грець, — мовила сестра. — Невже я ще занадто мала, щоб піти з тобою? Я ж заховала рушницю. І принесла тобі гроші.

— Я хвилювався б за тебе, — сказав Нік Адамс. — Я навіть не знаю, куди піду.

— Не вірю, що ти не знаєш.

— Якщо нас буде двоє, вони шукатимуть пильніше. Хлопця і дівчинку помітити легше.

— А я перебралася б на хлопця, — мовила вона. — Мені завжди хотілося бути хлопцем. Вони б нізащо не вгадали, хто я, якби мені підстригти волосся.

— Нізащо, — підтвердив Нік Адамс. — Це правда.

— То придумай щось путнє, — сказала вона. — Я прошу тебе, Ніку. Я можу стати тобі в пригоді, а тобі буде самотньо без мене. Правда ж, буде?

— Мені вже й тепер самотньо, коли я думаю про нашу розлуку.

— От бачиш! І може статись, що ми розлучимось на багато років. Хто знає? Візьми мене, Нікі. Будь ласка, візьми мене. — Вона поцілувала брата й схопилась за нього обома руками.

Нік Адамс дивився на неї і намагався міркувати тверезо. Важко йому буде. Але що вдієш.

— Я не повинен би брати тебе з собою. Але тоді мені не слід було робити і все інше, — сказав він. — Я візьму тебе. Хоча, мабуть, лише на кілька днів.

— Гаразд, — мовила вона. — Коли я не буду тобі потрібна, я зразу ж повернуся додому. Повернусь, якщо заважатиму тобі, або надокучу, або треба буде витрачати на мене гроші.