Розділ «Із книги «Оповідання Про Ніка Адамса» From the book»

— Вибач, що я так стривожився, Мала, — сказав він. — Ми тепер можемо зготувати собі гарний сніданок і вже не боятися, що багаття буде видно здалеку вночі.

— Я так стривожилася, — сказала вона.

— А ти заспокойся. Все гаразд, нічого не змінилося.

— Проте через нього ми повернулися, навіть не назбиравши чорниць. А його тут і близько не було.

— Я знаю. Та все ж таки його тут немає. Мабуть, він взагалі ніколи не був біля цього струмка. Можливо, ми його тут взагалі не побачимо.

— Він налякав мене, Нікі, більше, ніж коли б був тут.

— Я знаю. Але страх нічого не дає.

— Що ж ми робитимем?

— Краще зачекаймо до вечора, а тоді вже почнемо куховарити.

— А чому ти змінив свій намір?

— Бо вночі він сюди не дістанеться. Він не зможе пройти в темряві через болото. Нам нічого боятися, що він з'явиться тут рано-вранці чи пізно ввечері. Будьмо, як ті олені, що вдень вилежуються в схованці й виходять тільки в безпечний час.

— А може, він взагалі не прийде сюди?

— Може, й так.

— Але ти дозволиш мені бути з тобою весь час, правда?

— Боюсь, що доведеться відіслати тебе додому.

— Не треба, прошу тебе, Нікі. Хто ж тоді втримає тебе, коли ти схочеш убити його.

— Слухай, Мала, припини ці розмови про вбивство, я ж тобі й слова не сказав, що збираюсь когось убити. Ні про яке вбивство не може бути й мови.

— Це правда?

— Правда.

— Я така рада.