Розділ «Із книги «Оповідання Про Ніка Адамса» From the book»

Але Нік пробував обміркувати становище з усіх боків. По-перше, не треба панікувати. Адже нічого не змінилося. Все лишається так, як було тоді, коли він вирішив прийти сюди й перечекати, доки мине небезпека. Евансів хлопець міг піти за ним назирці ще раніше. Але навряд. Міг піти за ним слідом лише один раз, коли він звернув сюди з дороги повз ферму Ходжесів, але теж навряд. У струмку ніхто не рибалив. Він був у цьому переконаний. Але ж Евансів хлопець захоплюзався не рибальством.

— У того виродка тільки одне захоплення: стежити за мною, — сказав він.

— Я знаю, Нікі.

— Він уже тричі накликав на нас біду.

— Я знаю, Нікі. Але не вбивай його.

«Ось чому вона пішла зі мною, — подумав Нік. — Ось чому вона тут. Бо ж ясно, що я не зважусь стріляти, доки вона зі мною».

— Я знаю, що не треба його вбивати, — сказав він. — Ми нічого не можемо тепер зробити. Не говорімо більше про це.

— Якщо ти обіцяєш, що не вб'єш його, — сказала сестра. — З усього можна виплутатись, і все минеться, тільки треба почекати.

— Вертаймось до куреня, — раптом сказав Нік.

— Без чорниць?

— Ми назбираємо їх іншим разом.

— Ти занепокоївся, Нікі?

— Так. Вибач мені.

— Але що з того, що ми повернемося назад?

— Швидше знатимемо.

— А чи не можна все-таки сходити туди, куди ми зібралися?

— Сходимо потім. Я не боюся, Мала. І ти не бійся. Але я стривожений.

Нік рушив навпростець понад узліссям, і вони пішли в затінку. Тепер вони підійдуть до табору згори.

До табору вони наблизились дуже обережно. Нік ішов попереду з рушницею. Ніяких ознак, що тут хтось побував.

— Залишайся тут, — сказав Нік сестрі. — Я піду роздивлюся довкола. — Він залишив свій мішок з куріпками й відерця для чорниць і подався проти течії струмка. Коли сестра вже не могла бачити Ніка, він замінив дробові набої на кульові. «Я не вбиватиму його, — подумав він, — хоч і треба було б». Він старанно оглянув усе довкола. Ніде не було ніяких слідів. Тоді він пішов ще вниз за течією, а звідти вже до табору.