Розділ «Із книги «Оповідання Про Ніка Адамса» From the book»

— Може, розповісти тобі, що я ще робила для тебе?

— Тобто перед тим, як вирішила показати наочні наслідки й обрізала коси?

— Це й справді наочні наслідки. Почекай, зараз я тобі все розкажу. Можна, я поцілую тебе, поки ти готуєш вечерю?

— Потерпи хвилинку, я скажу, коли буде можна. Що ж ти збиралась робити?

— Ну, я думаю, що я зіпсувалася минулої ночі, коли вкрала віскі. Як ти думаєш — можна зіпсуватися, раз укравши віскі?

— Ні. Та й пляшка однаково була відкоркована.

— Так. Але я взяла порожню пінтову пляшку й четвертину з віскі, що була на кухні, й налила з четвертини в пінтову пляшку. Коли я наливала, трохи віскі розлилося мені на руку, я злизала його й подумала, що це, напевне, зіпсувало мене.

— Яке воно на смак?

— Жахливо міцне і якесь дивне, і від нього трохи нудить.

— Це не могло зіпсувати тебе.

— Справді? От добре, бо як би я могла на тебе гарно впливати, якби була зіпсована?

— Не знаю, — сказав Нік. — Ну, а що ж ти ще збиралась робити?

Вогонь тим часом розгорівся, і Нік, поставивши на нього сковороду, поклав у неї кілька шматків бекону. Сестра спостерігала за його рухами, обхопивши коліна руками. Нік дивився, як вона розчепила руки й опустила одну вниз, сперлася на неї, а тоді випростала ноги. Вона вчилася поводитись по-хлоп'ячому.

— Я повинна навчитись тримати руки як слід.

— Тримай їх подалі від голови.

— Я знаю. От якби тут був якийсь хлопець мого віку, щоб я могла його наслідувати.

— Наслідуй мене.

— Так було б найкраще, правда? А ти не сміятимешся з мене?

— Може, й сміятимусь.

— Я сподіваюсь, що під час нашої мандрівки розучусь поводитися по-дівчачому.