Розділ «Із книги «Оповідання Про Ніка Адамса» From the book»

Масла було десь із півфунта, і вона принесла його, загорнуте в проолієний папір, у порожній бляшанці з-під смальцю.

Вони їли гречані млинці з маслом і сиропом «Лісова хатина» з бляшанки у формі лісової хатини. Верх димаря тієї хатини відкручувався, і звідти лився сироп. Обоє були страшенно голодні, і млинці з маслом дуже їм смакували; масло текло по краях млинців, змішувалося з сиропом. Вони з'їли сливи, насипавши їх у бляшані чашки, й висьорбали узвар. Потім з тих самих чашок напилися чаю.

— Коли їси сливи, то наче свято, — сказала Мала. — Тобі теж так здається? Як ти спав, Нікі?

— Добре.

— Дякую, що ти вкрив мене плащем. Це все-таки була чудова ніч. Правда?

— Атож. Ти не прокидалась?

— Я ще й досі не прокинулась, Нікі, а ми не могли б залишитись тут назавжди?

— Думаю, що ні. Ти виростеш, і доведеться вийти заміж.

— Я одружуся тільки з тобою. Я хочу бути твоєю фактичною дружиною. Я читала про таке в газеті.

— Це там, де ти читала про звичаєве право?

— Атож. Я хочу стати твоєю фактичною дружиною згідно зі звичаєвим правом. Можна так, Нікі?

— Ні.

— А я стану. Щоб ти знав, для цього треба тільки жити певний час як чоловік і жінка. А я постараюся, щоб врахували і цей час, що ми живемо тут. Ми ж бо ведемо з тобою спільне господарство.

— Я не дозволю тобі подати заяву.

— Ти нічого не зможеш удіяти. Це ж звичаєве право. Я думала про це вже багато разів. Я заведу собі візитні картки, на яких буде надруковано «Місіс Нік Адамс, Кросс-Вілідж, Мічіган, — фактична дружина». Я роздаватиму ці картки людям щороку, доки скінчиться термін.

— Навряд, чи це допоможе.

— Можна й інакше. Ми народимо кількох дітей, поки я ще не повнолітня. Тоді ти змушений будеш одружитися зі мною, згідно зі звичаєвим правом.

— Це вже не звичаєве право.

— Я його з чимось сплутала.

— Байдуже, ніхто не знає, чи воно ще діє.