Розділ «Острови в океані»

— Може, мені взяти нашу машину й поїхати до готелю? — спитала Джінні.

— Ні, Джінні. Спершу ми вип'ємо шампанського. Ти маєш машину? — запитала вона Томаса Хадсона.

— Еге ж. Чекає на площі.

— Ми зможемо поїхати до тебе додому?

— Ну звісно. Можна пообідати і їхати. Або прихопити чогось із собою й попоїсти там.

— Добре все-таки, що ми сюди приїхали, правда?

— Так, — сказав Томас Хадсон. — А як ти дізналася, що саме тут треба декого шукати?

— Один чоловік на аеродромі в Камагуеї сказав мені, що ти, можливо, будеш тут. А якби не знайшли тебе, поїхали б оглядати Гавану.

— Ми можемо оглянути Гавану.

— Ні, — сказала вона. — Джінні огляне її без нас. Ти маєш когось знайомого, хто міг би повозити її?

— Авжеж.

— Але на вечір нам треба повернутися до Камагуея.

— Коли в тебе літак?

— Здається, о шостій.

— Ми все влаштуємо, — сказав Томас Хадсон.

До їхнього столика підійшов молодик. То був диктор місцевого радіо.

— Пробачте, — мовив він. — Чи не дасте ви мені автограф?

— Охоче.

Він подав їй листівку, на якій був зображений бар і Константе за стойкою з міксером у руках, і вона розписалася розгонистим акторським почерком, що був так добре знайомий Томасові Хадсону.

— Це не для моєї доньки й не для сина-школяра, — признався молодик. — Це для мене самого.