Розділ «Острови в океані»

— Мені не треба йти. Я вже там.

— Подзвоніть мені, як тільки він повернеться. І прошу вас переказати панові полковникові моє вітання й доповісти панові полковникові, що я з'являвся у його розпорядження.

— Слухаюсь, сер.

— А «сер» до чого?

— Задля ввічливості.

— До побачення, містере Холлінз.

— До побачення, містере Хадсон. Слухайте. Ви повинні знати, де ваші люди, щоб при потребі негайно їх зібрати.

— Дуже вам вдячний, містере Холлінз.

У коридорі він побачив знайомого капітана, що вийшов із шифрувальної кімнати. Обличчя капітана було темне від засмаги, набутої у грі в гольф і на пляжі в Хайманітасі. Вигляд він мав здоровий, і ніщо не виказувало його біди. Він був молодий, але відомий як добрий знавець Далекого Сходу. Томас Хадсон знав його ще тоді, коли той керував агентством продажу автомобілів у Манілі з відділенням у Гонконгу. Він вільно говорив тагальською мовою і добре знав китайську. Певна річ, володів і іспанською. Отож і був тепер у Гавані.

— Привіт, Томмі! — мовив капітан. — Коли ви повернулися?

— Сьогодні вночі.

— Як дороги?

— Помірно вибоїсті.

— Глядіть, перекинетесь ви колись у тій бісовій машині.

— Я водій обережний.

— Завжди такий були, — сказав капітан, якого звали Фред Арчер. Він обняв Томаса Хадсона за плечі. — Дайте потримаюся за вас.

— Навіщо?

— Щоб піднестися духом. Як потримаюся за вас, так і підношуся духом.

— Ви давно обідали в «Пасіфіко»?

— Та вже тижнів зо два тому. Запрошуєте?