Розділ «Острови в океані»

— Ти певен?

— Я знаю, тату. Знаю.

— Ти й про обох перських те саме казав.

— Перські то інша річ, тату. З перськими я помилився і визнаю це. Але тепер я знаю, тату. Справді знаю.

— Слухайте, Томасе. То ви хочете ангорського тигрового з Гуанабакоа? — спитав рибалка.

— Та що він за такий кіт? Чаклунський, чи що?

— Ніякий не чаклунський. Цей кіт ніколи й не чув про чаклунство. Він кращий християнин, ніж ви.

— Es muy possible[82], — сказав інший рибалка, і всі засміялись. — І скільки ж він коштує, той знаменитий звір? — спитав Томас Хадсон.

— Ніскільки. Це подарунок. Справжній ангорський тигр. Подарунок на різдво.

— Іди-но сюди, до стойки, випий і розкажи мені про нього.

Рибалка перейшов до стойки. На ньому були окуляри в роговій оправі й вилиняла, але чиста голуба сорочка, що навряд чи витримала б ще одне прання. Вона аж світилася на спині між лопатками, й подекуди матерія вже почала розлазитись. Штани кольору хакі також зовсім вилиняли, і навіть на різдво він був босий. Його обличчя й руки вкривала темно-коричнева засмага. Він поклав ті порубцьовані руки на стойку і мовив до господаря:

— Віскі з лимонадом.

— Мене від лимонаду нудить, — сказав Томас Хадсон. — Я вип'ю з мінеральною.

— А мені добре з лимонадом, — сказав рибалка. — Інакше віскі мені не смакує. Слухайте, Томасе, це ж не простий собі кіт.

— Тату, — знов обізвався хлопчик, — поки ви з цим паном не почали пити, скажи: можна нам узяти котика?

Він прив'язав шкаралупу від креветки на білий бавовняний мотузочок і тепер грався з кошеням, розгойдуючи перед ним цю принаду, а воно звелося на задні лапки, наче здиблений геральдичний лев, і молотило передніми по шкаралупі.

— Ти дуже хочеш його взяти?

— Ти ж знаєш, що хочу.

— Ну то бери.

— Дякую, тату, дуже дякую. Я віднесу його в машину, щоб він трохи звик до мене.