Розділ «Острови в океані»

— А скажеш ні? — спитав Роджер. — Він і твій герой.

— Згоден, — відповів Томас Хадсон. — Хай він буде героєм для нас обох.

— Роджере, — обізвався містер Боббі, — а ви з Томом часом не родичі?

— З чого ви взяли?

— Мені так здалося. Ви начебто трохи схожі один на одного.

— Дякую, — сказав Томас Хадсон. — А за себе дякуй сам, Роджере.

— Я дуже вдячний вам, Боббі, — мовив Роджер. — То ви справді вважаєте, що я схожий на цей гібрид людини з маляром?

— Ви схожі, як брати в третіх, а хлопці схожі на вас обох.

— Ні, ми не родичі, — сказав Томас Хадсон. — Просто ми довго жили в тому самому місті й часом робили ті самі помилки.

— Ну, то й під три чорти, — сказав містер Боббі. — Пийте і облиште оті свої гризотні балачки. Ні до чого вони в барі, та ще зранку. Скільки я чую тих жалів — і від негрів, і від матросів та кухарів з найманих яхт, і від мільйонерів, і від їхніх дружин, і від контрабандистів, і від бакалійників, і від однооких ловців черепах, і від усіляких сучих синів, — від кого тільки хочете. Тож не треба нам ще вранішніх жалів. За великого вітру годиться пити. Годі з нас жалів. Та й застаріла вже ця матерія. Відколи з'явилося радіо, всі воліють слухати Бі-Бі-Сі. Для жалів не лишилося ні часу, ні місця.

— І ви слухаєте, Боббі?

— Тільки бій годинника на Великому Бені. Все інше виводить мене з рівноваги.

— Боббі, — промовив Роджер, — ви видатна людина, добра людина.

— Ні те, ні те. Але мені приємно, що ви трохи повеселішали.

— Ваша правда, — сказав Роджер, — Як ви гадаєте, що за люди приїхали на тій яхті?

— Клієнти, — відказав Боббі. — А тим часом випиймо ще по одній, щоб у мене з'явився настрій їх обслуговувати, хто б вони не були.

Поки Боббі вичавлював лимони й наливав віскі, Роджер сказав Томасові Хадсону:

— Я не хотів казати дурниць відносно Деві.

— А ти й не казав.

— Я тільки хотів… А чорт, як би це простіше висловити… Ти мав рацію, коли шпигнув мене тим, що я сам був для себе героєм.