Розділ «Острови в океані»

— Я батько. Я й винен.

— От клята чортівня вийшла з цією рибиною, — сказав Боббі, подаючи їм склянки з віскі й беручи одну собі. — То випиймо за те, щоб зловити ще більшу.

— Ну ні, — мовив Роджер. — Очі б мої не бачили тієї більшої. — Що це з вами, Роджере? — спитав Боббі.

— Нічого, — відказав Роджер.

— Я збираюсь намалювати ту рибину для Девіда, — сказав Томас Хадсон.

— Чудова думка. А зможете?

— Як пощастить. Спробую. Я вже бачу її, цю картину, і, здається, знаю, як треба малювати.

— Ви зможете, я певен. Ви все можете. А цікаво все-таки, хто ж то приїхав на яхті?

— Слухай, Роджере, ти що — виводив своє сумління на прогулянку по острову?

— Босоніж, — сказав Роджер.

— А я своє привів сюди по дорозі від капітана Ролфа. — Я не зміг розважити своє прогулянкою, то, напевно, не розважу й спиртним, — сказав Роджер. — Але питво ваше, Боббі, просто-таки чудове.

— Дякую, сер, — мовив Боббі. — Зараз я вам повторю. Дуже добре вгамовує всякі бісові гризоти.

— Я не мав права ризикувати дитиною, — сказав Роджер. — Та ще й чужою.

— Все залежить від того, задля чого ти ризикував.

— Ні, не залежить. Дітьми взагалі ризикувати не можна.

— Знаю. І знаю, задля чого ризикував я. Не задля рибини, певна річ.

— Ще б пак, — сказав Роджер, — Але саме з ним не можна було цього робити. З ним взагалі не можна дозволяти собі нічого такого.

— Прокинеться, і все буде гаразд. Ось побачиш. У нього здорова психіка.

— Він мій герой, цей малий чортяка, — сказав Роджер.

— Оце вже достобіса краще, ніж коли ти сам був для себе героєм.