Розділ «ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ»

— Брат мій загинув на Тихому океані, а той хлопець, що ми лишили господарювати замість нас, виявився нікчемою, — сказав шофер. — Ми втратили все, що вклали туди.

— Погане діло, — сказав полковник.

— Ще б пак не погане, хай йому чорт, — відказав водій і додав: — Пане полковнику.

Полковник глянув на дорогу.

Він знав, що незабаром буде перехрестя, якого він ніяк не міг дочекатися.

— Глядіть не забудьте на першому роздоріжжі звернути ліворуч, на путівець, — сказав він шоферові.

— А ви певні, що наша машина пройде низиною?

— Побачимо, — сказав полковник. — Чому ні, адже дощів не було вже три тижні.

— Щось я не дуже довіряю тутешнім путівцям. Та й болото кругом.

— Якщо загрузнемо, витягнуть волами.

— Та я ж турбуюсь тільки про машину, пане полковнику.

— А ви турбуйтесь про те, що я кажу: звертайте ліворуч на першому роздоріжжі, якщо дорога буде більш-менш придатна.

— Ото, мабуть, і вона за тим живоплотом, — сказав шофер.

— Позаду нема машин. Зупиніться коло роздоріжжя, а я вийду та подивлюсь.

Він виліз із машини, перейшов широке асфальтоване шосе і поглянув на вузеньку грунтову дорогу, на швидку течію каналу, вздовж якого вона йшла, і на густий живопліт на тому березі. З-за живоплоту визирала приземкувата селянська хата з великим хлівом. Дорога була суха. Навіть вози не повибивали на ній колій. Він повернувся до машини.

— Справжнісінький бульвар, — сказав Він. — Можете не боятися.

— Слухаю, пане полковнику. Зрештою, це ваша машина.

— Авжеж, — сказав Полковник. — Я ще й досі не виплатив за неї. Слухайте, Джексоне, ви завжди отак уболіваєте, коли доводиться звертати з шосе на путівець?

— Ні, пане полковнику. Але ж одне діло — джип, а зовсім інше — машина з такою низькою посадкою. Ви ж знаєте, пане полковнику, вона може зачепитись дифером. І раму можна пошкодити.

— В багажнику є лопата й ланцюги. От коли виїдемо з Венеції, отоді справді буде чого боятися.