— Пробач! Я несамохіть вдався до методів свого ремесла.
— А якби ми були, як то кажуть, одружені, ти й удома вдавався б до методів свого ремесла?
— Ні! Присягаюся! Серцем — ніколи.
— Ні з ким?
— З особами твоєї статі — ні.
— Мені не подобається вираз «твоєї статі». Це знов-таки відтопить твоїм ремеслом.
— Хочеш, я викину своє ремесло у Великий канал?
— От бачиш, — сказала вона, — ти знову берешся за своє ремесло.
— Гаразд, — сказав — він. — Я люблю тебе і можу чемно розпрощатися із своїм ремеслом.
— Можна, я потримаю тебе за руку, — попросила вона. — Ось так. Тепер можеш знову покласти її на стіл.
— Спасибі,— сказав полковник.
— Не смійся. Я так хотіла торкнутися до неї, бо весь цей тиждень щоночі чи майже щоночі бачила її уві сні. Сон був дуже дивний: мені ввижалося, ніби це рука нашого Спасителя.
— Казна-що! Таке не повинно снитися.
— Авжеж. Але ж то був тільки сон.
— А може, ти чогось нанюхалася?
— Не розумію, і, будь ласка, не смійся, коли я кажу правду. Мені справді приснилося таке.
— А як поводилась рука?
— Ніяк. Ну, не зовсім. У всякому разі, то була просто рука.
— Схожа на цю? — спитав полковник, з огидою глянувши на скалічену руку і пригадавши ті два випадки, після яких вона стала такою.
— Не така, як оця, а саме вона. Можна, я легенько доторкнуся до неї, якщо тобі не боляче?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Твори в 4-х томах. Том 3» автора Ернест Хемінгуей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ“ на сторінці 39. Приємного читання.