Розділ «ЗА НАШОГО ЧАСУ КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Невеличкий чоловік подивився на Нікові ноги. Коли він опустив очі, Багз, який ішов позад нього ще від багаття, примі-рився і стукнув його по потилиці. Він упав долілиць, і негр кинув на траву обгорнутий ганчіркою обушок. Невеличкий чоловік лежав, уткнувши обличчя в траву. Негр підняв його і, підтримуючи безживно звислу голову, поніс до багаття. Обличчя чоловіка мало страхітливий вигляд, очі були розплющені. Багз обережно поклав його на траву.

— Зробіть ласку, містере Адамс, принесіть мені відерце з водою, — попросив він. — Боюся, що я цокнув його трохи дужче, ніж треба.

Негр набрав у жменю води й побризкав чоловікові на обличчя, тоді легенько потяг його за вухо. Очі в того заплющились.

Багз підвівся.

— Усе гаразд, — мовив він. — Тривожитись нема чого. Ви вже пробачте, містере Адамс.

Та пусте.

Нік дивився вниз на невеличкого чоловіка. Тоді побачив на траві обушок і підняв його. Обушок мав гнучке держално, і здавалося, що він увесь такий м'який. Він був обтягнутий потертою чорною шкірою, а потовщений важкий кінець обгорнутий носовичком.

— Це держално з китового вуса, — усміхнувся негр. — Тепер таких не роблять. Я не знав, чи зможете ви за себе постояти, та й не хотів би, щоб ви збили його з ніг чи покалічили ще дужче, ніж він покалічений. — І негр знову усміхнувся.

— Ви ж самі збили його з ніг.

— Я знаю, як це робити. Він навіть і не згадає нічого. Доводиться часом отак його вгамовувати, коли на нього находить.

Нік усе ще дивився на невеличкого чоловіка, що лежав із заплющеними очима в світлі багаття. Багз підкинув у вогонь дров.

— Ви за нього не тривожтеся, містере Адамс. Я вже не раз бачив його такого.

— З чого він утратив розум? — спитав Нік.

— Та багато з чого, — відказав негр від багаття. — Чи не вип'єте чашечку кави, містере Адамс?

Він подав Нікові каву й поправив куртку, яку ще перед тим поклав під голову непритомному чоловікові.

— По-перше, його надто багато били. — Негр сьорбнув кави. — Але від цього він став тільки трохи придуркуватий. Потім за менеджера в нього була сестра, і в газетах весь час писали ото про братів і сестер, і як вона кохає свого брата, і як він кохає свою сестру, а тоді вони одружились у Нью-Йорку, і це наробило їм чимало іншого клопоту.

— Я пригадую.

— Отак. Вони-то, звісно, були ніякі не брат і не сестра, але все одно багатьом це одруження не сподобалось, і тоді між ними почалися незлагоди, і врешті одного дня вона десь поїхала й більше не повернулась. — Він допив каву й утер губи рожевою долонею. — Отоді йому враз і відібрало розум. Може, вип'єте ще кави, містере Адамс?

— Дякую.

— Я бачив її разів зо два, — розповідав далі негр. — Навдивовижу гарна була жінка. І схожі вони одне на одного — ну чисто тобі близнята. Якби йому не покалічили обличчя, він був би досить гарний з себе.