Розділ «Із книги «ТРИ ОПОВІДАННЯ І ДЕСЯТЬ ПОЕЗІЙ»»

Того вечора Чарлі Ваймен залишився вечеряти у Смітів. Було адто пізно повертатись до Шарлевоя. Чоловіки вмилися й почали у вітальні, чекаючи вечері.

А чи не лишилося там чого в тому глечику, Джіммі? — запитав Д. Дж. Сміт, і Джім пішов до фургона, що вже стояв стодолі, й приніс збан, в якому чоловіки брали з собою віскі. Збан був великий, на чотири галони, і на дні його ще добре хлюпотіло. Повертаючись до будинку, Джім хильнув з нього чималий ковток. Піднести до рота таку велику посудину було важко, і трохи віскі пролилося Джімові на сорочку.

Коли Джім зайшов до кімнати із збаном, ті двоє заусміхалися. Сміт послав Ліз по склянки і, коли вона їх принесла, щедро хлюпнув у них віскі.

— Ну, за твоє здоров'я, Сміте, — мовив Чарлі Ваймен.

— За того твого красеня оленя, Джіммі,— сказав Сміт.

— І за всіх тих, що ми прогавили, — докинув Джім і вихилив своє віскі.

— Оце справжнє чоловіче питво.

— Найкращий засіб від недуг о такій порі року.

— Ще по одній, хлопці?

— Наливай, Сміте.

— Поїхали, хлопці.

— За полювання на той рік.

Джіма почало охоплювати радісне піднесення. Він любив смак і відчуття віскі. Він тішився з того, що повернувся додому, де було затишне ліжко, гаряча їжа, його кузня. Отож він випив ще. До вечері чоловіки вийшли дуже веселі, але поводилися цілком статечно. Подавши на стіл, Ліз сіла й собі разом з усіма. Вечеря була на славу. Чоловіки їли поважно, неквапливо. Повечерявши, вони перейшли назад до вітальні, а Ліз і місіс Сміт прибрали зі столу. Потім місіс Сміт пішла нагору спати, і майже одразу ж за нею подався й Сміт. Джім і Чарлі залишились у вітальні.

Ліз сиділа в кухні біля плити і вдавала, ніби читає, а сама думала про Джіма. Вона не хотіла лягати спати, бо знала, що Джім виходитиме через кухню, і їй хотілося побачити його на прощання, щоб понести це враження з собою до ліжка.

Вона настійно думала про нього, і нарешті Джім вийшов з вітальні. Очі його блищали, чуприна була трохи розкуйовджена. Ліз втупила очі в книжку. Джім підійшов ззаду до її стільця спинився так близько, що Ліз почула його віддих. А тоді обхопив її руками. Її груди були повні й тугі, на дотик, і їхні кінчики напружились у нього під пальцями. Ліз страшенно злякалася, бо її ще ніхто ніколи не обіймав, але воднораз подумала — «От він і прийшов до мене. Таки прийшов».

Вона сиділа немов заклякла, бо дуже боялась і не знала, що їй робити, а Джім міцно притиснув її до стільця й почав цілувати. То було таке гостре, болісне, навальне відчуття, що, здавалося, несила його й знести. Вона відчувала Джіма крізь спинку стільця, і цього теж несила було знести, а тоді щось у ній раптом наче зрушилось, і те відчуття стало тепліше й приємніше. Джім щосили притискав її до стільця, і тепер їй самій цього хотілося, а Джім мовив пошепки:

— Ходім прогуляємось.

Ліз зняла з вішалки на стіні своє пальто, і вони вийшли надвір. Джім обійняв її за плечі, і вони раз по раз спинялися, притискались одне до одного, і Джім цілував її. Ніч була темна, безмісячна. Грузнучи по кісточки в піску, вони брели дорогою між дерев до пристані й пакгаузу на березі затоки. Між палями причалу хлюпотіла вода, по той бік затоки темніла смуга мису. Було холодно, та Ліз уся палала від того, що з нею був Джім. Вони сіли в затишку під пакгаузом, і Джім пригорнув її до себе. Ліз перелякалася. Джімова рука прослизнула їй під плаття і гладила її груди, а друга була в неї на колінах. Ліз дуже боялась і не знала, що він робитиме далі, проте міцніше пригорнулася до нього. Потім та друга рука, така велика на її колінах, опинилася в неї на стегні й потяглася вище.

— Не треба, Джіме, — сказала Ліз.

Джім посунув руку ще далі.