Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

— Не лише з Кальї Брин Стерджис, — байдуже підтвердила Мія. — Авжеж, атож, а звідси вони дитяток тягали далі. Те місце ти також упізнаєш, я не маю в цім сумнівів.

Вона махнула рукою, показуючи по той бік єдиної вулиці Федіка і далі. Остання споруда, якою перед самим замком закінчувалося це місто, була довгим металевим бараком «Квонсет»[84] з брудними гофрованими стінами й іржавим напівкруглим дахом. Всі вікна цієї будівлі — з того боку, що бачила Сюзанна, — забито дошками. Вздовж стіни також тягнулася сталева рейка конов’язі, до якої були припнуті близько сімдесяти коней, усі сірі. Деякі з них вже попадали й лежали, відкинувши копита. Кілька коней, почувши жіночі голоси, повернули до них голови, та так і застигли. Якось зовсім не по-кінському, але ж вони й не були справжніми кіньми. А були вони роботами або кіборгами, чи як там ще їх назвав Роланд. Схоже було, що чимало з них вже своє відбігали, зносилися.

«ПІВНІЧНИЙ ЦЕНТР ПОЗИТРОНІКИ, лтд.» Федікська штаб-квартира 16-та Експериментальна станція Дуги Максимальний рівень безпеки ДОСТУП ЗА ГОЛОСОВИМ ПАРОЛЕМ ПЕРЕВІРКА ВІДБИТКА СІТКІВКИ ОКА

— Це ще один Доґан, чи не так? — спитала Сюзанна.

— Ну, і так, і ні, — відповіла Мія. — Насправді це Доґан усіх Доґанів.

— Куди Вовки тягали дітей.

— Атож, і знову будуть їх тягати, — сказала Мія. — Бо робота Короля просуватиметься далі після того, як той безлад, що його створив твій приятель стрілець, уже минеться. Щодо цього я не маю ніяких сумнівів.

Сюзанна подивилися на неї вельми здивовано.

— Як ти можеш так спокійно казати про такі жахи? — спитала вона. — Вони привозять сюди дітей, вишкрібають їм голови, немов… немов гарбузи. Дітей, які нікому не робили зла! А назад гордовито повертаються монструозні ідіоти, котрі виростають до свого повного розміру в муках і вмирають також. Чи залишалася б ти такою ж життєрадісною, знаючи, що твого малюка кинуть поперек сідла і потягнуть сюди, а він простягатиме рученята, плачучи за тобою?

Мія спалахнула, але витримала Сюзаннин прискіпливий погляд.

— Кожен мусить іти тим шляхом, на який його наставило ка, Сюзанно з Нью-Йорка. Мій шлях — виносити малюка, виростити його і таким чином покласти край пошукам твого діна. І його життю.

— Дивно, як кожен тут гадає, ніби точно знає, що саме йому призначено ка, — сказала Сюзанна. — Тобі самій це не дивно?

— Я гадаю, ти намагаєшся глузувати з мене, бо сама боїшся, — спокійно відповіла їй Мія. — Продовжуй, якщо тобі від цього легше, давай.

Вона розвела руки і вклонилася, злегка нахилившись над своїм великим черевом.

Вони зупинилися на хіднику перед крамницею, вивіска якої повідомляла: КАПЕЛЮШКИ & ДАМСЬКИЙ ОДЯГ, Федікський Доґан стояв напроти, на тому боці вулиці. Сюзанна подумала: «Перебийся день, не забувай, це також твоє завдання тут. Тягни час. Затримай те курйозне тіло, що ми його тепер, здається, маємо на двох, у тому дамському туалеті якомога довше».

— Я не глузую, — сказала Сюзанна. — Лише пропоную тобі поставити себе на місце інших матерів.

Мія сердито замотала головою, її антрацитове волосся пурхало вище вух і каскадом спадало їй на плечі.

— Я не впливаю на їхні долі, леді, а вони не впливають на мою. Дозволь мені поберегти мої сльози. То ти слухатимеш мою розповідь чи ні?

— Так, прошу.

— Тоді давай сядемо, бо в мене дуже втомилися ноги.

---

ДЕСЯТЬ

---