Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

— Атож, на твою ласку.

Мія випнула губи і дмухнула. Зворушливо гарна жінка — безіменний дух — розвіялась, як дим.

Якусь хвилинку Мія сиділа мовчки, звиваючи докупи нитки своєї історії, а тоді продовжила.

— Волтер… він мене побачив. Не такою, як інші чоловіки. Навіть ті, котрих я затрахувала на смерть, бачили лише те, що воліли бачити. Або те, що я їм навіювала. — Вона скривилася у неприємній усмішці. — Декого я змушувала помирати з думкою, ніби вони трахають власну матір! Бачила б ти їхні лиця! — Усмішка її вицвіла. — Але Волтер побачив мене.

— А як він сам виглядав?

— Важко сказати, Сюзанно. На ньому був каптур, він усе щирився під каптуром — такий він був щирий мужчина — і він зі мною вів балачки. Там. — Вона показала пальцем у бік Федікського Гуд-Тайм салуну, палець помітно тремтів.

— Але він не мав на лобі відмітини?

— Та ні, я певна, що ні, бо він не з тих, що їх отець Каллаген називає ницими людьми. Їхній фах — Руйначі. Руйначі і не більше того.

Сюзанна почала відчувати, як у ній розгоряється злість, але намагалася її приховати. Мія мала доступ до всіх її спогадів, тобто до всіх планів і секретів їхнього ка-тету. Це так, ніби побачити у себе в хаті злодійку, котра, окрім того, що вкрала всі ваші гроші, ще й одягла вашу білизну і читає ваш особистий щоденник.

Це просто жах.

— Я гадаю, Волтер у Багряного Короля хтось на кшталт прем'єр-міністра. Він часто подорожує під різними личинами, в різних світах його знають під різними іменами, але він завжди посміхається, сміється, такий веселий чоловік…

— Я якось зустрічалась з ним, коротко, — зауважила Сюзанна. — Тоді його звали Флеґ. Сподіваюсь, що зустріну знов.

— Якби ти його краще знала, ти б сподівалася, щоб такої зустрічі не відбулося.

— А Руйначі, про яких ти казала, вони де?

— Та що ти… У Краї грому, а то ти не знаєш? У Країні тіней. А чому ти питаєш?

— Та просто так, з цікавості, — відповіла Сюзанна, і їй здалося, ніби вона почула голос Едді: «Питай в неї про будь-що, аби лише вона розповідала. Перебийся день. Дай нам шанс надолужити». Вона сподівалась, що Мія не зможе прочитати її думки в такому відокремленому від неї стані. Якщо зможе, то вони опиняться в лайні по самі вуха без надії випірнути.

— Давай повернемося до Волтера. Ми можемо потеревенити трохи про нього?

Мія показала, що вона терпляче погоджується, але Сюзанна не дуже повірила її жесту. Коли ще Мія мала перед собою вільні вуха, до яких вона могла вкладати все, що їй захотілося б розповісти? Та, либонь, ніколи, спливло на думку Сюзанні. А питання, які озвучувала Сюзанна, сумніви, які вона висловлювала… деякі з них напевне блукали в голові у самої Мії. Вони швидко блокувалися, як вочевидь блюзнірські, та все ж, подивімося правді в очі, ця жінка аж ніяк не була дурною. Хіба що ота її навіженість робила її такою. Сюзанна гадала, що має рацію щодо цього.

— Сюзанно, тебе джміль вкусив за язика, чи що?

— Та ні, я просто подумала, яке це мусило бути полегшення, коли він прийшов до тебе.