Розділ «ЧАСТИНІ ТРЕТЯ У ВАНДЕЇ»

Його ноги спіткнулися об шаблю, що лежала на підлозі. Він її схопив і сказав до Зимового Співця, який уже не ворушився і, можливо, був мертвий.

— Бачиш, лісовик, для тієї справи, яку я хочу робити, шабля мені ні до чого. Я беру її тільки з приязні. Мені потрібні пістолети, чорт би тебе забрав, дикуне! Але що ж його робити? Тепер я й сам тут ні до чого.

Він ступив далі, намагаючись бачити й орієнтуватися. Раптом у півсутіні за колоною посеред кімнати він помітив довгий стіл, на якому щось неясно блищало. Він помацав. Це були мушкети, пістолети й карабіни, цілий арсенал наготованої зброї, яку лишилося тільки взяти в руки. Це був резерв, приготований обложеними для другої фази штурму.

— Цілий скарб! — скрикнув Радуб.

І він жадібно кинувся до нього.

Тепер він став грізним.

Двері на сходах, що сполучали нижній і верхній поверхи, були широко розчинені якраз з того боку, де стояв стіл із зброєю.

Радуб відкинув свою шаблю, взяв в обидві руки по пістолету і вистрелив з них навмання крізь двері вниз, потім схопив мушкет і знову вистрелив, далі схопив мушкетон, набитий великим дробом, і вистрелив ще раз. Цей мушкетон виригнув п’ятнадцять кульок, що здавалися картеччю. Потім Радуб крикнув на всю силу своїх легенів: «Хай живе Париж!»

І, схопивши новий мушкетон, ще більший, ніж перший, він спрямував його на вузькі гвинтові сходи і став чекати.

Неможливо описати переполох, що зчинився внизу. Такі несподіванки завжди викликають паніку і паралізують оборону.

Одним із пострілів Радуб убив старшого з братів Гостросписів, другим — Гузара, тобто пана де-Квелена.

— Вони нагорі, — крикнув маркіз.

Цей крик вирішив долю барикади. Її захисники, як зграя сполоханих птахів, кинулися сходами вгору. Маркіз підбадьорював втікаючих.

— Біжіть швидше, — сказав він. — Тепер відвага в тому, щоб утекти. Підіймемося на третій поверх. Там ми почнемо знову боронитися.

І останнім залишив барикаду.

Ця хоробрість врятувала його.

Радуб, що засів на другому поверсі, держачи палець на спуску мушкетона, підстерігав утікаючих. Перші, що з’явилися на повороті сходів, дістали прямо в лице страшний заряд. Якби маркіз був між ними, він би загинув. Доки Радуб схопив нову зброю і повернувся до дверей, вцілілі втікачі встигли пробігти. Маркіз пройшов останнім і повільніше від інших. Вони думали, що в залі другого поверху повно нападаючих, і не спинилися в ній, поспішаючи до залу третього поверху, до дзеркальної кімнати. Це була кімната з залізними дверима і сірчаним гнотом, це було місце, де вони мали здатися або вмерти.

Говен, не менш, ніж вони, здивований пострілами на сходах за барикадою, не міг втямити, звідки прийшла допомога, але, не витрачаючи часу, щоб це зрозуміти, скористувався з неї, перескочив разом з своїми людьми через барикаду і погнався за обложеними до другого поверху.

Там він знайшов Радуба.

Радуб віддав честь і сказав: