Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША НА МОРІ»

Вже кілька хвилин він чув легенький шум над собою і позаду. Так, немов шелестіло на дереві листя під подувами вітру. Спочатку він не звернув на це уваги. Але шелестіння не припинялося, ставало якимсь настійливим, і він обернувся.

Це дійсно шелестів лист, тільки паперовий. Над його головою вітер шарудів приклеєною до стовпа великою об’явою. Її приліпили недавно, бо вона була ще вогка, і вітер, шарпнувши, відірвав один край.

Старий зійшов на дюну з другого боку і тому не побачив цієї об’яви зразу.

Він став на камінь, на якому тільки що сидів, і притримав рукою загнутий вітром краєчок об’яви. Небо було ясне, — в червні смеркає повільно. Біля підніжжя дюни вже стемніло, а вгорі ще не зовсім. Частину об’яви надрукували великими літерами, і було досить видно, щоб прочитати. Старий прочитав:

«Французька республіка, єдина і неподільна.

Ми, Прієр із Марни, представник народу, як довірена особа при армії Шербурзького побережжя, наказуємо:

Колишнього маркіза де-Лантенака, віконта де-Фонтене, так званого принца Бретонського, що таємно зійшов на берег біля Гранвіля, оголошено поза законом. Голову його оцінено. Хто виявить його, живого чи мертвого, одержить шістдесят тисяч ліврів. Ця сума буде виплачена не асигнаціями, а золотом. Батальйон Шербурзької прибережної армії негайно відправити на розшуки колишнього маркіза де-Лантенака. Сільські общини повинні подавати цьому батальйонові допомогу. Дано в домі общин у Граивілі, 2 червня 1793 року. Підписано.

Прієр із Марни».

Під цим прізвищем був другий підпис, значно дрібнішими літерами, які в сутінках вже не можна було прочитати.

Старий насунув на очі капелюх, зав’язав під самим підборіддям капюшон свого морського плаща і швидко зійшов з дюни. Не було чого затримуватися на цій освітленій вершині.

Можливо, він і так пробув на ній занадто довго. Вершина дюни була єдиною ще помітною точкою пейзажу.

Спустившись вниз у темряву, він уповільнив ходу.

Він пішов, як намітив раніше, в напрямі до ферми, сподіваючись, очевидно, що там буде безпечніше.

Ніхто не зустрівся йому. Це була година, коли тут не буває прохожих.

Зупинившись за якимсь кущем, він скинув плащ, вивернув куртку хутром угору, знову загорнувся в плащ, але підв’язав його мотузком біля шиї, від чого відразу ж набув вигляду жебрака, і рушив далі.

Світив місяць.

Він дійшов до перехрестя двох доріг, де стояв старий кам’яний хрест. Біля його підніжжя виднівся білий чотирикутник — певно, це була та ж об’ява, яку старий щойно прочитав. Він підійшов до неї.

— Куди ви йдете? — спитав його чийсь голос.

Він обернувся.

У заростях стояв чоловік, — як і він, високий на зріст, і старий, як він, з таким же сивим волоссям, але ще убогіше вдягнений. Майже двійник.