Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

Кельнерка підхопилася з місця і, обурена, вийшла з зали.

— Дурна гуска! Оцій не завадило б… Теж мені — образ цноти! Пхе! — сердито буркнув Прокоп їй услід.

— Чого ж Ви хочете, вона вийшла не на той момент, що треба… До того ж, шкарпетку вже доплела… — примирливо мовив Цвак.

Шинкар приніс ще гарячого грогу, і розмова поволі звернула на масні теми. Надто масні, щоб не збурювати вже й так збурену мою душу.

Я опирався, та що більше намагався зосередитись думками на Ангеліні, то гарячіше нуртувала кров.

Без жодних передмов я встав і попрощався.

Туман обсипав мене мініатюрними крижаними голочками, став прозорішим, однак ще було важко відчитати назви вулиць, тож я трохи збився з дороги.

Я звернув не до того провулку, хотів було вже вертатися, як почув своє ім’я:

— Пане Пернат! Пане Пернат!

Я озирнувся, задер догори голову:

Нікого!

Відчинена брама, скромна, маленька червона ліхтарня над нею, а в глибині підворітні мені начеб примарилася світла постать.

Знову почулося, вже пошепки:

— Пане Пернат! Пане Пернат!

Здивований, я увійшов у браму — раптом теплі жіночі руки обвили мою шию, і в смужці світла, що падала крізь прочинені двері, я побачив, що то Розіна тулилася до мене…

Хитрість

Сірий, безживний день.

До пізнього ранку спав я мертвим сном без сновидінь.

Моя стара служниця, певно, не приходила або ж забула натопити.

Холодний попіл у печі.