— Пернате! Ви? На Бога! Заберіть світло!
Голос видався мені знайомим і аж ніяк не належав лахмітникові Васертрумові.
Машинально я задмухнув свічку.
Кімната відразу поринула в напівтемряву, лише імлисте мерехтіння знадвору сіялося крізь вікно, як і в моїй комірчині. До краю напруживши зір, я зумів розпізнати в виснаженому лихоманкою обличчі над коміром пальта риси студента Харусека.
«Монах!» — ледь не зірвалося з мого язика, і я ураз збагнув, хто примарився мені вчора в соборі: Харусек! Ось чоловік, до якого треба звернутися! Я згадав його слова, сказані тоді, у дощ, під аркою брами: «Знатиме Аарон Васертрум, як можна довгою, непомітною, отруєною голкою проткнути мури. Саме того дня, коли він захоче погубити доктора Савіолі!»
Чи мав я в особі студента союзника? Чи знає він, власне, що трапилося? Його перебування в ательє у такий час майже підтверджувало моє припущення, але я не наважувався запитати його про це навпростець.
Харусек кинувся до вікна й визирнув з-за фіранки вниз, на вуличку.
Я здогадався: він боявся, що Васертрум може помітити світло моєї свічки.
— Ви, мабуть, подумали, майстре Пернат, що я злодій, нишпорю поночі в чужому помешканні? — несміливо озвався він після довгого мовчання. — Але присягаюся Вам…
Я відразу урвав його мову й заспокоїв.
Аби показати, що ні в чому його не підозрюю, навіть більше, маю за союзника, я розповів Харусекові з деякими, необхідними, на мою думку, недомовками, який маю стосунок до ательє; розповів, що побоююся, аби одна близька мені жінка, яка перебуває у небезпеці, не стала жертвою шантажу лахмітника.
З того, як ввічливо, не перебиваючи запитаннями, він мене слухав, я зрозумів, що йому вже майже все відомо, ймовірно, навіть з подробицями.
— Так і є, — замислено мовив Харусек, коли я замовк. — Отже, я не помилився! Ясно, що цей покруч хоче затягнути зашморг на шиї Савіолі, але, вочевидь, ще не назбирав достатньо доказів. Бо інакше, чого б він тут вештався! Саме вчора я — скажімо так — «випадково» проходив нашим провулком, — пояснив він, помітивши запитання у моєму погляді, — і мені впало в око, як Васертрум спершу довго, начебто безтурботно, швендяв туди й сюди перед нашою брамою, а потім, коли йому здалося, що ніхто за ним не спостерігає, шаснув у підворітню. Я кинувся за ним, вдав, ніби до Вас прямую, тобто постукав у Ваші двері й сполохав його тієї миті, як він длубався ключем у замку залізних дверей на горище. Щойно я підійшов, старий одразу покинув своє заняття і теж постукав Вам у двері. Вас, мабуть, не було вдома, бо ніхто не відчинив.
Обережно порозпитувавши в ґетто, я довідався, що хтось, дуже схожий за описами на Савіолі, винаймає тут помешкання для таємних побачень. А що доктор Савіолі дуже хворий, мені не важко було пов’язати все докупи й зробити висновки.
Ось бачите, це я познаходив у шухлядах, щоб принаймні випередити Васертрума, — закінчив розповідь Харусек, показуючи на стосик листів на письмовому столі. — Це всі папери, які зміг знати. Сподіваюся, нічого не проминув. У кожному разі обнишпорив усі шафи та скрині, наскільки це можна було зробити в темряві…
Слухаючи Харусека, я вивчав кімнату, мій погляд мимоволі зачепився за підйомну ляду, що вела на горище. То була прямокутна плита з кільцем замість клямки. Десь в потемках свідомості зринула оповідь Цвака: якось він розказував мені про потайний хід, який веде знизу нагору, в ательє.
— Де нам сховати листи? — знову озвався Харусек. — Ви, пане Пернат, та ще я — єдині в усьому ґетто, кого не боїться Васертрум. Щодо мене, тут є… свої… особливі підстави… — процідив він крізь зуби, і я побачив, як спотворилося ненавистю його обличчя. — А Вас він вважає… — Харусек похлинувся словом «юродивий», зумисне закашлявся. Я здогадався, що він мав на увазі, та не образився. Щастя від того, що я можу «їй» допомогти, захлиснуло мене по вінця, притупивши інші відчуття.
Зрештою, ми дійшли згоди, що листи ліпше заховати в мене, і перебралися до мого помешкання.
Харусек давно вже пішов, а я ніяк не міг наважитися лягти в ліжко. Якесь внутрішнє невдоволення гризло мене й не пускало. Відчував: мушу ще щось зробити, але що? Що?
Укласти план для студента, як усе відбуватиметься в подальшому?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елізабет Мак-Нілл » автора Майрінк Ґустав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ґустав Майрінк Ґолем“ на сторінці 41. Приємного читання.