Розділ «Частина друга»

Пані Сапсан розслаблено шукала під крилом бліх, наче й не чула, що про неї говорять.

— У неї вселилося щось лихе, — сказала Оливка. — Це зовсім не пані Сапсан.

— Вона змінюється, — пояснив Г’ю. — Стає більше твариною, ніж людиною.

— Сподіваюся, у ній лишилося достатньо людського, щоб її можна було врятувати, — похмуро промовив Мілард.

Ми всі на це сподівалися.

Так, поринувши у власні тривожні думки, ми полізли до виходу з тунелю.

За дверцятами виявився прохід, що вів до сходів, які провадили до іншого коридору й інших дверей, а ті відчинялися в кімнату, залиту світлом і до стелі набиту одягом: вішаки, вбудовані шафи й гардероби аж вгиналися від нього. Ще там були дві дерев’яні ширми, за якими можна було перевдягатися, кілька дзеркал у повен зріст і робочий стіл, заставлений машинками для шиття й сувоями тканини. То була напівкрамниця, напівмайстерня — і Едем для Горація. Із криком «Я в раю!» він мало не підстрибом забіг усередину.

Меліна похмуро пленталася позаду і ні з ким не говорила.

— Що це за місце? — спитав я.

— Кімната для маскування, — пояснив Мілард. — Щоб гості з дивних могли змішатися з натовпом нормальних у цьому контурі. — Він показав на ілюстрацію в рамці, яка демонструвала, як правильно носити одяг того періоду.

— У чужий монастир, — сказав Горацій і побіг до вішака з одягом.

Емма попросила всіх перевдягтися. Новий одяг мав допомогти нам не лише загубитися у натовпі, а й теоретично відігнати витворів, які нас вистежували.

— Але светри хай залишаються знизу. На випадок, якщо нас знову спіткають неприємності.

Бронвін і Оливка вбралися за ширмою в прості сукні. Я поміняв укриті попелом і просяклі потом штани й куртку на розпарований, проте відносно чистий костюм. Одразу ж стало некомфортно. Я гадки не мав, як люди упродовж стількох століть постійно носили такий штивний одяг.

Мілард надягнув костюм жевжика й сів перед дзеркалом.

— Як я вам? — спитав він.

— Як невидимий хлопець, який надягнув костюм, — відповів Горацій.

Мілард зітхнув, ще трохи посидів перед дзеркалом, потім роздягнувся і знову щез.

Гораціїв первинний запал потроху згас.

— Вибір тут препаскудний, — пожалівся він. — Якщо одяг не побитий міллю, то на ньому заплати іншого кольору! Я так втомився бути схожим на безпритульного шибеника.