Розділ «Частина друга»

А ще в нижньому кутку дверцят іржа проїла отвір якраз для голуба, але нам з нього не було жодної користі. Потрібен був шифр.

— У кого є ідеї? Що це може бути? — звернулася Емма до всіх.

Відповіддю їй були знизування плечима й відсутні погляди.

— Жодних, — відповів Мілард.

— Тоді доведеться вгадувати, — сказала Емма.

— Може, це мій день народження, — висловив здогад Єнох. — Спробуй три-дванадцять-дев’яносто-два.

— А звідки хтось може знати твій день народження? — спитав Г’ю.

— Просто спробуй, — насупився Єнох.

Оливка покрутила ручку і перевірила, чи не піддається замок.

— Пробач, Єноху.

— А як щодо дати нашого контуру? — спитав Горацій. — Дев’ять-три-сорок.

Теж не спрацювало.

— Це має бути не щось легке для вгадування на зразок дати, — сказав Мілард. — Бо це зводить нанівець потребу в замку.

Оливка випробувала довільні комбінації. Ми стояли й дивилися, і з кожною невдалою спробою росла наша тривога. Пані Сапсан тим часом вислизнула з-за пазухи Бронвін і підскочила до голубки, котра дзьобала щось на землі, досі прив’язана повідцем. Помітивши пані Сапсан, пташка спробувала втекти, але директорка не відставала і щось тихо та погрозливо клекотіла.

Голубка пурхнула на плече до Меліни, подалі від директорки. Пані Сапсан підійшла до Меліниних ніг і пронизливо закричала. Це рознервувало голубку до краю.

— Пані С, що ви хочете сказати? — спитала Емма.

— Думаю, їй щось потрібно від твоєї пташки, — сказав я Меліні.

— Якщо голубка знає шлях, то комбінацію теж може знати, — здогадався Мілард.

Пані Сапсан повернулася до нього й крикнула, потім розвернулася до голубки й крикнула ще гучніше. Голубка заховалася за Мелінину шию.

— Може, вона й знає комбінацію, та не знає, як нам сказати, — припустила Бронвін. — Але вона може сказати пані Сапсан, бо вони обоє говорять пташиною мовою. А пані Сапсан вже скаже нам.